Визначено лауреата ІІ Премії імені Джеймса Мейса. Ним став редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков, науковий співробітник Інституту історії НАН України.
Невіруючий Чечетов: "Я вас Христом Богом благаю, ось ті зерна зла, ненависті, які намагаються сіяти помаранчеві, не допускайте до дітей! Ось ті зерна зла-геноциду!"
Написав про нову книжку Нормана Наймарка "Сталінські геноциди". А при нагоді прочитав ще кілька дискусій про український голод 1932-1933 р. Що дивує в окремих з них, то це якість аргументів: навіть на таку серйозну тему можна, виявляється, писати не цілком серйозні (м'яко кажучи) речі.
"В неї ще багато чого сховано, а в Пітері робочим по двісті грамів хліба видають! Давай шукай!" - тикав робітник маму пістолетом в плече. Вдова повзала по землі, діти плакали. І тоді мама зомліла.
Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.
Bтрапити на чорну дошку означало - припинення торгівлі й постачання крамом, стягнення виданих кредитів, чистка органів влади. "Історична Правда" пропонує читачам чорний список того часу - подивіться, чи нема в ньому вашого села?
Близько трьох тисяч киян в суботу, 27 листопада, о 14:30 зібралися для спільного вшанування пам'яті жертв Голодомору біля Національного меморіалу Голодомору у Києві.
Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.
Особливо обурює відсутність відповідного траурного символу на державному телеканалі. Георгіївську стрічку Перший національний тримав на своєму логотипі цілий місяць.
Голова Дніпропетровської облдержадміністраціі Олександр Вілкул, голова Дніпропетровської облради Євген Удод, мер Дніпропетровська Іван Куліченко, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іреней не прийшли.
Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.
Пан Рижка сподівається розтопити загальну французьку байдужість до трагедії Голодомору, а також врівноважити активні московські впливи, які заперечують формулювання геноциду стосовно подій 1933 року.