"Люди, які зазнали різанини і гоніння – як під час трьох найбільших геноцидів минулого століття вірмени, євреї та українці – боролися за свою свободу".
Виповнюється 80 років з того часу, коли у західній пресі розпочалася дискусія про наявність масового голоду в СРСР. Суперечка про Голодомор, яка почалася в журналістському середовищі, продовжилася серед політиків.
В Лас-Вегасі відбулася прем'єра нової англомовної опери композитора Вірко Балея (Virko Baley) "Голодомор (Червона земля. Голод) ["Holodomor (Red Earth. Hunger)]".
Історик Джон Химка гучно заявив, що треба представляти різні точки зору на минуле – без страху бути замовчуваним! Але пізніше він не соромився підписати петицію, щоб унеможливити виступи історика Руслана Забілого з музею "Тюрма на Лонцького" у Львові.
Інститут Критики та видавництво "Критика" запрошують на презентацію нових книг синтези Людмили Гриневич "Хроніка колективізації та Голодомору в Україні".
Резолюція ООН 1946 року про геноцид не має зворотньої дії. Тому нагальне завдання - збір доказового матеріалу про Голодомор-1946-47, щоб у правовому полі визнати його геноцидом проти українців. А далі під прецедент можуть потрапити і голодомори 1921-23 і 1932-33 рр.
Ґарет Джоунз - британський журналіст, який мандрував Україною на початку 1930-х, вперше описавши жахіття голоду. Його репортажі випадали з модних тоді на Заході симпатій до СРСР. Він був убитий за загадкових обставин у 1935-му.
Успадковані Україною номенклатурні еліти використали тему голоду 1932-33 років для власної легітимації. Голодомор перетворився на громадянську релігію зі своїми канонічними текстами, сакральними об’єктами, святими, іконами, обрядами і церемоніалами. Це значно ускладнює обговорення теми в термінах наукового аналізу.
У селі Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, під коренем дерева знайшли пляшку з просом, закопану 80 років тому під час Голодомору. Селяни згадали, як їхній дід закопав зерно, а потім не зміг знайти.