Цьогорічний Марксів ювілей викликав величезний інтерес до постаті й творчого спадку мислителя у всьому світі. Україна не стала винятком. Одним із найпомітніших її проявів стала тогорічна ініціатива підготовки до публікації першого повноцінного україномовного видання «Капіталу». Як не дивно, дотепер якісно опубліковано цей епохальний текст не було — у 1920-1930-х роках його оприлюднювали лише частково, натомість післявоєнні видання не повторюють міжвоєнні, а є перекладами з російської.

Кожного разу, коли десь натикаюся на якусь розповідь про історію тої чи іншої галицької родини, зауважую, що не все у всіх так просто. Якщо розвинути – книжку можна писати чи фільм знімати – аби вистачило пам‘яті нащадкам про предків.
Міг би проілюструвати фрагментарно хоча би одною із гілок мого родоводу. Люблю розглядати давні світлини своїх предків – родини, які позують у одному із фотоательє Тернополя.

У натовпі виділялись двоє чоловіків, за зовнішнім виглядом яких можна було доволі чітко визначити країну їхнього походження. Це були піддані Австро-Угорської імперії, зшитої з клаптиків десятків менших держав. Ці чоловіки могли бути словаками, поляками, лемками. Але конкретно ці двоє, наші герої, були русинами з Галичини.

Греко-католицький священик Нестор Дмитрів був одним із перших літописців українського життя у Канаді. Він писав подорожні нотатки для щоденної американської газети "Свобода". Потім з них була зібрана книга, фрагмент якої ми пропонуємо. Це чесні й дуже гіркі картини, які побачив освічений українець серед земляків за океаном.

"Не діліться, не вступайте до жодних партій або релігійних сект, а приєднуйтеся до народу, який тримається католицької віри прадідів і нашого прекрасного греко-католицького обряду". Оцей текст, випущений окремою брошурою, зачитувався до дір. Лист пастирський Никити Будки, Єпископа канадських русинів.