Щодня ми дізнаємося про нові факти варварства московської орди в українських містах і селах. Так сам вони діяли і в Галичині 1914 року. В основу розповіді покладено спогади санітарного інспектора 3-ї російської армії Мортирія Галина, які я використав у своїй книзі "Тернистий шлях кубанця Проходи". Нинішні російські мародери – гідні нащадки своїх грабіжників-прадідів.

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Чи не кожна земля в українській державі ще з давнини, мала свій герб. От, яким був герб нашої Галичини..? Скажете: "галка на щиті", то тоді постає інше питання - чому багато з нас майже не задумуючись оперує, часом, словосполученням "галицький лев"? То, зрештою - лев чи галка є гербом Галичини..? Де тут правда..?

У літописі пише, що короля Данила поховали у 1264 році у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Холмі (тепер - на території Польщі). Але, як довели кілька років тому розкопки спільної українсько-польської експедиції, останків короля Данила у Святоуспенській церкві в Холмі, не виявлено. А, може, ми не там шукаємо?

1-го листопада 1918 року юнак вийшов з хати, пообіцявши мамі і хворому батькові, що повернеться на вечерю. А додому прийшов лише через півтори роки… Так і не досягнувши повноліття цей юнак-пластун пройшов десятки боїв визвольної війни. І повернувся в окупований поляками рідний Львів. Старшиною Армії УНР. У 17-ть років, бойовим офіцером!

На фото – військовий пам'ятник нашим землякам зі Стрийщини які вкрили себе славою героїв під час найжорстокішої битви Європи у ХІХ столітті, яка увійшла у всесвітню історію під назвою «битви під Сольферіно і Мандженто» у 1859 році

Попри совєцьку версію подій, Дивізію ані було аж "розгромлено", ані повністю знищено. Дивізія дала цілком достойний бій абсолютно переважаючому ворогу. При тому слід розуміти, що коли галичани йшли у свій цей перший бій, назустріч їм відходили з фронту кадрові частини вермахту

Нині відзначають завершення Першої світової війни: політики багатьох країн-учасниць виголошують наповнені пафосом промови, громади європейських містечок різними заходами із покладанням вінків і хвилиною мовчання вшановують пам'ять учасників і цивільних жертв бойових дій, у газетах та онлайн-виданнях виходять статті із відповідними заголовками – в цей день західний світ рефлексує над тим, що сталося з ним більш ніж сто років тому, коли після чотирьох років війни можна було врешті сказати: «Прощавай зброє», навіть якщо Ернест Гемінґвей напише однойменний роман набагато пізніше. А що в нас?

Нашою великою проблемою і бідою є брак знання про звичаї, побутуючі настрої і світогляд в різних куточках нашої великої і чудової (без іронії) країни