Зал національного театру в Празі був вщерть заповнений. Сотні провідних діячів чехословацької культури напружено вдивлялися в глибину сцени, де сиділа президія. За спинами сивочолих культурних функціонерів на оксамитовому фоні височів напис «За нові творчі здобутки в ім’я соціалізму та миру». За кафедрою біля президії стояла заслужена діячка культури Іржіна Шворцова і металевим голосом чеканила резолюцію від імені зборів: «… ми зневажаємо тих, хто будь-де в світі (але й в нас знайшлася групка таких відступників та зрадників!) через нестримну погорду, зверхню марнославність, егоїстичний інтерес чи просто за мерзенні гроші відриваються та ізолюються від життя свого народу, його інтересів і стають інструментом антигуманістичних сил імперіалізму…».

Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Адвокати в політичних процесах радянської доби грали відведену їм роль і навіть не намагалися справді захищати своїх підзахисних, а були такими собі «болванчиками», які потрібні для легітимізації заздалегідь підготовлених вироків.

Наші предки жили у світі, відмінному від нашого. У світі, де Добро і Зло, Герой і Лиходій були чітко розділені і знаходились у постійному непримиренному антагонізмі. Релігійна свідомість вимагала устремління до святості, і навіть її антипод – комуністичний атеїзм у ХХ-му столітті змушений був на місце Святого письма встановити "Моральний кодекс будівника комунізму", який формально мало чим відрізнявся від загальноприйнятих моральних норм і так само вимагав від людини чітко визначеної громадянської позиції, моральної чистоти і принциповості.

Віднедавна егоцентричні українці усе частіше говорять про "шлях білорусів, яким ми пройшли вже багато років тому", а "перед нами цей шлях протоптали поляки". Дуже сумнівне твердження