Від перших до останніх років існування радянського режиму однією з основних загроз для нього органи державної безпеки вважали студентське середовище з притаманними йому вільнодумством та радикалізмом. Тисячі реальних чи уявних опозиційних студентських груп були викриті у сталінські роки; причетні до цих груп поповнили довжелезний список жертв тогочасних репресій. У «застійні» брежнєвські роки антирадянськи налаштованих студентів зазвичай не саджали (і тим більше не розстрілювали). Комітет держбезпеки цього періоду робив ставку на «перевиховання» незгодних, яке найчастіше полягало в залякуванні, публічному осуді та адміністративних репресіях.

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.

У 1924 році ЦК РКП(б) приймає рішення звільнити з ув’язнення архієпископа Яна Цепляка, який на той час залишився єдиним римо-католицьким ієрархом в Радянському Союзі, та вислати його до Латвії. Одночасно із звільненням Цепляка, проходять масові арешти католицького духовенства. Шанси на відновлення католицької ієрархії в СРСР невеликі, однак не дивлячись на це, протягом 1925-1926 рр. Святий Престол продовжує вести переговори з радянською владою.