У Полтаві зняли пам'ятник Суворову

Натомість ще 27 топонімів на Полтавщині носять ім'я російського полководця, який придушував польський та український національні рухи, керував депортаціями з Криму та Кубані

Про це повідомив регіональний представник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Раніше монумент Суворову стояв на подвір'ї київського військового ліцею імені Івана Богуна. Його було демонтовано з ініціативи дирекції ліцею та за підтримки УІНП й тодішнього віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка. Восени минулого року пам'ятник перемістили до Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації – філії Національного військово-історичного музею України як експонат.

Олег Пустовгар у ефірі полтавського телеканалу оприлюднив лист голови Антона Дробовича до директора Національного військово-історичного музею України А.Ільєнка. У документі зазначено, що "пам'ятник не є пам`яткою історії, мистецтва, культури, архітектури, містобудівництва, науки та техніки тощо.

Він був виготовлений у 1974 році скульптором-аматором, а відтак питання його художньої цінності є відкритим. Зазначений пам'ятник був одним з елементів радянської наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Відтак, доцільність музеєфікації та експонування цього пам'ятника може розглядатись у контексті монументальної пропаганди доби СРСР".

Олег Пустовгар повідомив, що жахливим спадком російсько-комуністичного імперського минулого є сила-силенна топонімічних назв на честь Суворова. "Лише на Полтавщині, у різних громадах налічується 27 назв вулиць, провулків, площ на честь цього діяча Російської імперії й ката українського та польського народів", - сповістив представник Інституту нацпам'яті. Він висловив сподівання, що демонтаж у обласному центрі пам'ятника російському військовому злочинцю Суворову пришвидшить процеси деколонізації топоніміки по всій Полтавщині.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.