У Павлограді чоловік підпирав дах середньовічним мечем

Чоловік у 1986 році придбав будинок, на подвір'ї якого знайшов "шматок заліза", яким підпер покрівлю. Тепер виявилось, що це - середньовічний меч

Мешканець Павлограда Леонід Аксьоненко подарував місцевому музею меч часів Середньовіччя. Чоловік кілька десятиліть використовував артефакт у господарстві, поки не зрозумів його реальну цінність.

 

Про це повідомили на Facebook-сторінці Павлоградського історико-краєзнавчого музею.

Зазначають, що ще у 1986 році Леонід Аксьоненко придбав будинок, на городі якого була купа сміття. Там і знайшов "шматок заліза", який вирішив використати як опору для навісу.

"Час йшов. З появою інтернету для нас стала доступна будь-яка інформація. І одного разу на безмежних просторах інтернету Леонід Павлович побачив давні мечі, знайдені археологами, і зрозумів, що залізна палиця, яка підпирає його навіс, ніщо інше як давній меч, пошкоджений часом", – йдеться у повідомленні.

Тож в рамках акції "Подаруй музею експонат" чоловік вирішив передати реліквію фахівцям.

У музеї підкреслюють, через недбале зберігання меч отримав значні пошкодження. Це ускладнює його ідентифікацію, та все ж артефакт у непоганому стані.

"Вивчення меча дає змогу припустити, що він належить до періоду раннього Середньовіччя. Меч має обоюдогострий клинок завдовжки 70 сантиметрів та завширшки 3,5 сантиметри. Його вага – понад кілограм. Такі мечі мають невиражене вістря. Колоти таким мечем неефективно, він був розрахований на нанесення рубальних ударів. Меч потребує реставраційних робіт для остаточного визначення періоду побутування та приналежності до тієї чи іншої культури", – розповіли у музеї.






Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.