Кандидатуру Мустафи Джемілєва висунули на здобуття Нобелівської премії миру

Польща висунула кандидатуру лідера кримськотатарського народу, політв’язня та народного депутата України Мустафи Джемілєва на здобуття цьогорічної Нобелівської премії миру.

Про це повідомляє Діло.

 
фото: алім алієв

Джемілєва номінувала на премію миру віце-спікерка нижньої палати польського парламенту (сейму) Малгожата Госевська.

Також серед номінантів – британський дослідник природи Девід Аттенборо, Всесвітня організація охорони здоров'я, лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська, міністр закордонних справ Тувалу Саймон Кава і Папа Римський Франциск.

Лідера кримськотатарського народу номінували на Нобелівську премію миру у 2009, 2011 та 2015 роках.


Читайте також: Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.