У Києві представили найстаріший збережений прапор України

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні в Києві представили найстаріший збережений синьо-жовтий прапор. Стяг є одним із експонатів виставки “За волю України!”, його використовували в часи Української революції 1917-1921 років.

Про це повідомляє Діло.

 

"Виставка відкрилася до 30-річчя Незалежності й стала вагомою подією музейного життя. Одним з унікальних артефактів, які представлено в нас в експозиції, є найстаріший задокументований фактично підтверджений прапор у національних кольорах", – розповів генеральний директор музею Юрій Савчук.

Прапор використовували 105 років тому на ІІ Всеукраїнському військовому з'їзді 5-10 (18-23) червня 1917 року, де проголосили автономію України.

Один із 2500 делегатів – полковник армії УНР Володимир Кедровський – вивіз пам'ятку до США, куди мігрував ще у 1923 році. Згодом його син Юрій передав прапор до Українського музею у Нью-Йорку.

 

Нинішній вигляд прапора дещо відрізняється від того національного стягу, який ми звикли бачити. Попри дбайливе ставлення до пам'ятки, блакитний колір на прапорі став світло-сірим, адже у ті часи фарби були не на стільки стійкими.

Загалом, на виставаці представили 250 артефактів із 20 музеїв, архівів і бібліотек України та США, які охоплюють період 1917-1921 років.

Експозиція діятимете до кінця травня.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.