У Литві подали позов проти Михайла Горбачова через штурм телецентру у 1991 році

У Литві шестеро людей подали позов до першого президента СРСР Михайла Горбачова через події у Вільнюсі 11—13 січня 1991 року. Тоді радянські військові взяли штурмом телецентр та телевізійну вежу у Вільнюсі, навколо якої в оточенні стояло кілька тисяч людей, із яких загинули 14.

Про це повідомляє DW.

 
Вільнюс, січень 1991

Позов до Вільнюського окружного суду подали 13 січня родичі чотирьох загиблих у подіях 13 січня. Родичі звинувачують Горбачова в тому, що він, як верховний головнокомандувач Збройних сил СРСР, не зміг перешкодити "міжнародному злочину" проти литовців.

Зазначимо, що керівники СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим не взяли на себе відповідальність за події ночі з 12 на 13 січня та заявили, що не віддавали жодних наказів.


Довідка. Події у Литві у 1991 році. У березні 1990 року Литва першою з радянських республік оголосила про незалежність і вихід зі складу СРСР. У Кремлі були проти: спочатку намагалися задавити Литву економічними санкціями, а коли це не спрацювало, то у січні 1991-го відправили війська "відновлювати конституційний порядок".

Вони захоплювали адміністративні будівлі, вузли звʼязку та перекривали транспортне сполучення. Кульмінацією став штурм телецентру у Вільнюсі у ніч із 12 на 13 січня. Його захищали тисячі беззбройних прихильників незалежності. Військові відтісняли людей за допомогою бронетехніки. У сутичках загинуло 14 цивільних, сотні було поранено.

Зрештою Кремль не наважився на подальшу ескалацію, і в серпні СРСР довелося виводити війська з Литви, а на початку вересня — визнати її незалежність.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.