У Чехії поклали квіти на могили 11 українських дипломатів періоду УНР

Працівники Посольства України в Чехії 22 грудня у рамках відзначення Дня працівників дипломатичної служби поклали квіти на могили 11 українських дипломатів періоду УНР на цвинтарях у Празі та в Подєбрадах.

Про це Посольство повідомило у Фейсбуці.

 

У дипустанові нагадали, що на території Чехії налічується чи не найбільше в Європі місць української пам'яті. Посольство України в Чехії в співпраці з українськими громадськими організаціями та за фінансової підтримки МЗС України доглядає та сплачує ренту за більшість могил, де покоїться прах дипломатів Української Народної Республіки.

Щороку, 22 грудня, дипломати приходять вшанувати пам'ять своїх попередників та покласти квіти на їхні могили.

 

На Ольшанському кладовищі в Празі поховано in memoriam посла УНР у Празі Максима Славінського, якого закатували до смерті у в'язниці НКВД на Лук'янівці в Празі й справжнє місце поховання досі лишається невідомим.

Також тут розташована могила першого посла УНР в Лондоні Миколи Стаховського – провідного громадського діяча, лікаря, організатора українського культурного життя.

Неподалік знаходиться могила посла УНР у Відні й голови делегації УНР на мирній конференції в Парижі, міністра пошти й телеграфу УНР Григорія Сидоренка. А також посла УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії Костя Лоського, який після завершення служби оселився в Празі, працював в Українському вільному університеті професором римського права, деканом правничого факультету (1927–1928), проректором (1929–1930).

In memoriam похований у Празі посол УНР в Румунії й Угорщині Микола Галаган, який був у 1945 році вивезений радянською військовою контррозвідкою до Києва й закатований у в'язниці.

На Ольшанському цвинтарі знайшов свій спочинок і керівник канцелярії МЗС УНР Іван Мірний, на надгробку якого є напис: "Свою Україну любив!".

За повідомленням, на цвинтарі у Подєбрадах дипломати поклали квіти до українського колумбарію, де зберігається прах посла УНР в Римі, ректора Українського вільного університету Дмитра Антоновича, консула УНР в Цюріху Олександра Вілінського, Міністра закордонних справ УНР, посла УНР в Бухаресті Костянтина Мацієвича.

У Посольстві нагадали, що колумбарій було побудовано в 1933 році з ініціативи та за кошти викладачів Української господарської академії в Подєбрадах. На ньому викарбувані слова: "Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутись на Батьківщину".

Поряд із колумбарієм на цвинтарі в Подєбрадах розташовано могилу керівника дипломатичної місії УНР у США, в Естонії та Латвії Євгена Голіцинського. Трохи далі поховано віцеконсула Української Держави в Саратові (26.07.1918 – грудень 1918) Віктора Сапіцького.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.