У Детройті відновлено могилу старшини Армії УНР

На цвинтарі Евергрін у Детройті (США) розчищено від землі два надмогильні пам'ятники - старшини Армії УНР Миколи Янова та його дружини, сестри-жалібниці Армії УНР Ніни

Про це повідомив головний редактор Історичної правди Вахтанг Кіпіані на своїй фейсбук-сторінці.

 

"Ми це зробили. Разом з Andriy Pereklita у буквальному сенсі відкопали дві важливі плити на цвинтарі "Евергрін" у Детройті. Старшина Армії УНР Микола Янів і його дружина Ніна - сестра-жалібниця українського війська" - йдеться у дописі.

Янів Микола (26.11.1893 – 13.02.1977) – підполковник, начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Закінчив Іркутське військове училище (1915), служив у 3-му гренадерському Перновському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

Наприкінці 1917 р. – помічник командира Українського ударного батальйону 1-ї Гренадерської дивізії, з яким влився до складу 3-го Українського запасного полку в Чернігові. З початку 1918 р – сотник Вільного  Козацтва Чернігівщини. З квітня 1918 р. – ад'ютант чернігівського військового коменданта. У 1918 р. – ад'ютант штабу 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 15.12.1918 р. – начальник штабу цієї дивізії. У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з-під Одеси відступив до Польщі. Там з іншими українцями у червні 1920 р. перейшов до складу Армії УНР.

23 жовтня 1920 р. прибув від санітарного інспектора до Штабу Дієвої армії УНР і призначений на посаду діловода нагородної частини Інспекторського відділу Штабу Дієвої армії УНР.

У 1920 р. – начальник нагородної частини штабу Армії УНР.

Станом на 27.03.1921 р. перебував у таборі інтернованих м. Петраків, Польща.

У 1920–1930-х рр. жив на еміграції у Калішу.

У 1944 р. емігрував до Німеччини, у 1950 р. – до США.


Янова-Мандрикіна Ніна Петрівна (? - 25.10.1964) - сестра-жалібниця Армії УНР, дружина полковника Миколи Янова. Донька Голови Управи Чернігова Петра Мандрикина. Працювала у Рівенському військовому шпиталі в м. Чернігові, потім у Другому польовому шпиталі в Армії УНР.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.