Дослідники презентували віртуальна виставку “Депортації. Візуальна пам’ять”

Це перша спроба упорядкувати та критично проаналізувати фотографічний спадок людей, яких радянська влада депортувала з Західної України до Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії упродовж 1944-1953 років. Більшість з депортованих були членами сімей вояків УПА та учасників підпілля ОУН: батьки, дружини, діти.

Як повідомила "Історичній правді" команда ГО "Після тиші" виставка доступна у мережі. Її створила громадська організація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

 

До виставки увійшли 58 фотографій з 19 приватних архівів людей, які пережили масові депортації, або їхніх нащадків. Примусова праця на лісоповалах та вугільних шахтах, життя у бараках, дитинство в тайзі, намагання зберегти свою культуру – світлини демонструють різні аспекти режимного повсякдення тих кого примусово позбавили рідного дому.

Команда ГО "Після тиші" упродовж року оцифрувала тисячі фотографій та записала сімейні історії у трьох регіонах: на Львівщині, Івано-Франківщині й Рівненщині. Для їхнього опрацювання залучила експертів та експерток у сферах історії та культурної антропології.

Виставка "Депортації. Візуальна пам'ять" – це початок подальших досліджень візуальної спадщини радянського періоду та досвіду примусових міграцій у минулому та сучасному.


Якщо ви маєте фотографії з депортації і пов'язані з ними історії - напишіть команді ГО "Після тиші" за електронною адресою – aftersilencengo@gmail.com або на сторінці у Фейсбуку

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.