Спецпроект

Демографічні втрати від Голодомору становили щонайменше 4,5 мільйона– науковці

Втрати через Голодомор 1932—1933 років, голоди 1921—1922 та 1946— 1947 років мали непоправні наслідки для демографічного розвитку України.

Про це йшлося на пресконференції за участю представників Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, що відбулась у Києві, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

Результати наукових досліджень демографічних втрат під час Голодомору 1932—1933 років, голодів 1921—1923, 1946—1947 років в Україні озвучила доктор економічних наук, головна наукова співробітниця інституту Наталія Левчук.

В Інституті зауважили, що загальні демографічні втрати складаються з втрат через надсмертність (різниця між загальною кількістю смертей під час голоду і їх очікуваною кількістю, яка могла бути за умови відсутності голоду) і втрат ненародженими (дефіцит народжень).

Левчук зазначила, що за оцінкою науковців, демографічні втрати внаслідок Голодомору в 1932—1934 рр. становлять в Україні через надсмертність 3,9 мільйона, а дефіцит народжень – близько 600 тисяч.

Як зауважила директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ Елла Лібанова, Інститут у співпраці з американськими дослідниками впродовж тривалого часу проводить системні дослідження з відновлення повної і достовірної картини демографічної динаміки України у 1920—1930-х роках.

Для розрахунку втрат було використано метод демографічної реконструкції: відновлення демографічної динаміки України на основі узгодження чисельності населення та основних демографічних параметрів за період між переписами 1926 і 1939 років.

В результаті збору, аналізу та корекції архівної демографічної статистики за кожен рік міжпереписного періоду вдалося здійснити науково обґрунтовану оцінку людських втрат в Україні внаслідок Голодомору 1932—1933 рр.

За словами Лібанової, Україна є однією з небагатьох країн Європи, про яку відома чисельність і склад населення від 1897 року. Щоб з'ясувати кількість жертв Голодомору, науковці провели реконструкцію демографічних рядів.

"Ми вважаємо, що втрати від Голодомору – це не тільки ті, хто загинув через голод, хто вмер через недоїдання. Це і ті люди, які були страчені у спробах вирватися з того голодоморного гетто, яке було створено в сільській місцевості Україні. Це ті, хто не народився через те, що або жінки не могли виносити це дитя, або це ті, від народження кого просто відмовилася родина, розуміючи, що вони не зможуть зберегти цих дітей", - підкреслила вона.

За її словами, Голодомор розпочався наприкінці 1932-го, тож його наслідки населення відчувало вже в 1934 році. "Хтось не народився, хтось народився дуже слабким, хтось просто через шкоду здоров'я (зазнану) в 1933-му році помер у 1934-му році. Ми все ж таки вважаємо, що це є жертви Голодомору", - заявила вона.

Зазначалося, що у підсумку за 1932—1934 рр. від голоду померло 13% від загальної чисельності населення України, зауважують в інституті.

Водночас заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ Олександр Гладун висловив думку, що нині є тенденція щодо перебільшення втрат від Голодомору.

"Ми знаємо, що під час Голодомору держава проводила репресивні заходи, тому було бажання зменшити кількість втрат. Зараз для того, щоб показати і засвідчити те, що Радянський Союз проводив репресивну політику і що Україна постраждала найбільше, проводиться політика щодо перебільшення втрат", - сказав Гладун.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.