Спецпроект

Свідомо завищуючи кількість жертв Голодомору, ми применшуємо здатність українців до боротьби і виживання – історик

Свідомо завищуючи кількість жертв Голодомору ми применшуємо здатність українців до боротьби і виживання. Українців винищували і іншими способами, про це важливо пам’ятати.

Про це заявив Кирило Галушко, кандидат історичних наук, координатор громадського проєкту "Лікбез. Історичний фронт", співробітник Інституту історії України НАНУ.

 

Під час прес-брифінгу в прес-центрі Українського кризового медіа-центру він розповів про те, що наукова спільнота занепокоєна питанням фальсифікації кількості жертв Голодомору 1932-1933 років. Він наголосив, що сьогодні в інформаційному просторі лунають різні, переважно завищенні і необґрунтовані, цифри жертв.

Це може як дискредитувати українську науку, так і підривати доказову базу для звинувачень на адресу Кремля у системному знищенні українців протягом багатьох десятиліть.

"Для багатьох наших сучасників не є зрозумілою методологія підрахунку жертв Голодомору. Переважна кількість українців визнає голод геноцидом. Проте дехто вважає що чим більша буде кількість зазначених жертв – тим швидше вдасться довести злочини Кремля.

Визнання геноциду не залежить від кількості жертв. Найбільше важать докази. Якщо ми будемо свідомо збільшувати кількість жертв – це тільки буде дискредитувати наші дії на шляху до світового визнання Голодомору геноцидом", – додав Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, представник громадського проєкту "Лікбез. Історичний фронт", співробітник Інституту історії України НАНУ.

 

Спікери зазначили,що після 2008 року оцінки різних демографів коливалися від 2,5 до 5 млн жертв Голодомору 1932-1933 років, а попри теперішню доступність джерел зараз дуже важко встановити реальну цифру. Вони не виключають, що ті, хто свідомо завищують ці дані – діють в інтересах Кремля.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.