Стали відомі переможці конкурсу "ТОП-30 книжок нашої Незалежності"

Стали відомі переможці конкурсу "ТОП-30 книжок нашої Незалежності", який проводили Український інститут книги та Міністерство культури та інформаційної політики.

Про це повідомляє кореспондентка LB.ua.

 

34790 осіб обирали 30 книжок зі списку (100 книжок, обрані експертами та експертками).


30. Московіада, Юрій Андрухович;

29. Нариси історії України, Ярослав Грицак;

28. Червоний, Андрій Кокотюха;

27. Українки в ГУЛАГу, Оксана Кісь;

26. Село не люди, Люко Дашвар;

25. Брама Європи, Сергій Плохій;

24. Літопис, Самійло Величко;

23. Іловайськ, Євген Положій;

22. Герой нашого часу/Гамлєт, Лесь Подерев'янський;

21. Танго Смерті, Юрій Винничук;

20. Фелікс Австрія, Софія Андрухович;

19. Notre Dame d'Ukraine, Оксана Забужко;

18. Повне зібрання творів Тараса Шевченка в 12 томах;

17. Доця, Тамара Горіха Зерня;

16. Україна. Історія з грифом секретно, Володимир В'ятрович;

15. Повне зібрання творів Лесі Українки в 14 томах;

14. Інтернат, Сергій Жадан;

13. Повне зібрання творів Василя Стуса в 6 томах;

12. Польові дослідження з українського сексу, Оксана Забужко;

11. Антологія української поезії ХХ століття від Тичини до Жадана;

10. Ukraïner. Країна зсередини, Богдан Логвиненко;

9. Століття Якова, Володимир Лис;

8. Ворошиловград, Сергій Жадан;

7. Солодка Даруся, Марія Матіос;

6. Україна. Історія, Орест Субтельний;

5. Абетка, Іван Малкович;

4. Чорний ворон, Василь Шкляр;

3. Записки українського самашедшого, Ліна Костенко;

2. Триста поезій, Ліна Костенко;

1. Справа Василя Стуса, Вахтанг Кіпіані.


Повну інформацію щодо книжок, які брали участь у конкурсі, можна знайти за посиланням.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.