Бандурист – "‎терорист"‎: документи зі справи репресованого музиканта Гната Хоткевича доступні онлайн

Дослідники опублікували в мережі документи зі справи розстріляного митця Гната Хоткевича. Його засудили у 1938 році за сфабрикованим звинуваченням

Колекцію з 55-ти документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України на сайті  Електронного архіву Українського визвольного руху. 

 

Днями Центр також показав короткий анімаційний ролик на основі документів з архівної справи Гната Хоткевича.

До збірки на сайті Е-архіву увійшли: 

·         анкета заарештованого Гната Хоткевича;

·         ордер і протоколи обшуку;

·         список осіб, згаданих у свідченнях Гната Хоткевича;

·         протоколи допитів та очної ставки;

·         виписка з протоколу засідання особливої трійки УНКВД по Харківській області про засудження митця до розстрілу;

·         обвинувальний висновок;

·         виписка з акта про розстріл;

·         звернення дружини Платоніди Хоткевич до Микити Хрущова;

·         прохання надати довідку про наявність компрометуючого матеріалу на дружину та дітей Хоткевича;

·         документи про реабілітацію митця, тощо. 

21 лютого 1938 року органи НКВД заарештували Гната Хоткевича за підозрою в участі в "антирадянській українській націоналістичній терористичній організації". Також митця звинуватили у роботі на користь німецької розвідки. 

На допитах Гнат Хоткевич безпідставно визнав себе винним у шпигунстві на користь Німеччини та в участі в "українській націоналістичній повстанській організації". 

За даними протоколу допиту, до націоналістичних поглядів він прийшов після еміграції в Галичину 1906 року та після знайомства з Ольгою Кобилянською, Михайлом Грушевським, Кирилом Студинським, Філаретом Колессою, Михайлом Рудницьким, Олександром Барвінським та іншими діячами. Під їхнім впливом 1913 року повернувся в Росію нібито "переконаним націоналістом". Гнат Хоткевич "визнав", що скрізь, де він працював, займався націоналістичною і шпигунською діяльністю.

Під тиском слідчих музикант вказав, що завербував для шпигунської діяльності ряд діячів, які надавали цінні відомості економічного, технічного, військового й ідеологічного характеру. Усі зібрані шпигунські матеріали Хоткевич начебто передавав для німецької розвідки через вчителя німецької мови Генріха Йогансона.

29 вересня 1938 року "особлива трійка" засудила Гната Хоткевича до розстрілу з конфіскацією майна. 8 жовтня 1938 року Гната Хоткевича стратили в підвалі Харківської внутрішньої тюрми НКВД.

У січні 1954 року вдова Платоніда Хоткевич звернулася до тодішнього Голови ЦК КПСС Микити Хрущова із проханням взяти під партійний контроль справу Гната Хоткевича, зобов'язати органи прокуратури переглянути справу і зняти з нього несправедливі обвинувачення. Також Платоніда скаржилася Хрущову, що їй не надають інформацію про місце перебування її чоловіка і чи він живий. Однак її заяву не задовольнили: Гнат Хоткевич надалі вважався засудженим правомірно. 

У 1956 році військовий прокурор Київського військового округу вніс протест у справі Хоткевича. 11 травня 1956 року Військовий трибунал Київського військового округу задовольнив протест прокурора, Гната Хоткевича було реабілітовано.

У 1992 році копії справи Гната Хоткевича передали його доньці Галині.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.