СРЗУ опублікувала колекцію "ЗУНР 1920–1930-х років – в архівних документах"

До тематичного видання увійшли різнопланові, найбільш інформаційно насичені і цікаві документи із фондів Галузевого державного архіву СЗР України, датовані 1920–1930-ми роками.

Серед них – агентурні зведення і повідомлення, резолюції зборів, звіти нарад, конференцій, листи, доповідні про партії та політичні угруповання на західноукраїнських землях тощо, йдеться у повідомленні СРЗУ.

 

Особливу цінність для подальшого дослідження істориками та науковцями можуть становити протоколи засідання Національної Ради у Відні у 1923 році та емоційний виступ на ньому громадського діяча Лева Левицького про долю України, інформація про ставлення активного діяча уряду ЗУНР Степана Федака до тогочасних подій, доповідна записка голові ҐПУ УСРР Всеволоду Балицькому про становище групи очільника ЗУНР Є. Петрушевича, доповідь агента "Лебедя" про Є. Петрушевича і його стосунки з Є. Коновальцем, документ під назвою "Євген Петрушевич і його ставлення до більшовицької Москви" та інші.

Зазначені документи були створені органами ВУЧК-ҐПУ-НКВД СРСР, які у той історичний період намагалися пильно стежити за діяльністю членів уряду ЗУНР, а також впливати на розвиток подій через агентурні та інші можливості.

Перейти до колекції - "Західно-Українська Народна Республіка 1920–1930-х років – в архівних документах"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.