Спецпроект

Музей Голодомору запише свідчення очевидців у 10 областях

Уже вдруге Музей Голодомору вирушив у масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932-1933 роки.

Про це повідомляє пресслужба музею.

 
Свідки Голодомору: Микола Онищенко, Зіновій Масло і Тамара Бедренко біля Музею Голодомору в Києві
фото: уніан

"Експедиція, яка загалом охопить 10 областей України, має велике значення для збереження пам'яті про геноцид українців. Саме зараз ми маємо останню можливість доповнити джерельну базу для вивчення Голодомору історіями свідків з перших уст.

Також експедиційна команда фіксує місця масового поховання жертв геноциду. На цих місцях будували заводи, стадіони, інколи вони перетворювалися на пустирі, адже комуністичний тоталітарний режим десятиліттями намагався приховати правду.

Фіксування таких місць важливе для відновлення історичної справедливості. Музей робить усе можливе для поширення правди про геноцид українців і масові штучні голоди 1921-1923 років, 1946-1947 років", - сказала заступниця директорки Музею Голодомору Юлія Коцур.

Як зазначається, що команда планує відвідати Донецьку, Луганську, Миколаївську та Херсонську області.

За словами музейників, очевидців Голодомору (а їм зараз щонайменше 90 років) залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні. Під час попередньої експедиції за 18 днів команда проїхала майже 5000 кілометрів, відвідала 64 населені пункти, де записала 87 історій з очевидцями Голодомору.

Побувала в містах-мільйонниках, в районних центрах, в маленьких селах, де зараз залишилося всього кілька мешканців, у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Харківській, Вінницькій та Хмельницькій областях. Найстарший свідок Голодомору, з яким вдалося поспілкуватися, - Ганна Тодосівна Губіцька з міста Деражня Хмельницької області, якій цьогоріч у грудні виповниться 102 роки.

Також учасники експедицій записують інтерв'ю з місцевими краєзнавцями і збирають експонати для другої черги музею.

Проєкт "Голодомор: мозаїка історії. Невідомі сторінки" втілюється за підтримки Українського культурного фонду.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.