Локальна історія випустила спецпроєкт “Дисиденти”

Це історії політичних в’язнів радянського окупаційного режиму. Шість психологічних портретів написала журналістка Христина Коціра.

Ознайомитись із проєктом можна за посиланням.

 

Героями матеріалів стали ті, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною свого здоров'я, молодості, майбутнього та спокою рідних. Їхні перші арешти припали на кінець 1960-х – 1970-ті роки. Декого випускали на кілька місяців, відкривали нові "справи" і засуджували знову і знову на роки в'язниць, заслань, психлікарень. Декого утримували аж до 1989-го.


Василя Овсієнка
вперше заарештували за розповсюдження самвидаву у 24 роки. Він пробув у тюрмах та на засланні майже 14 років.

Мустафу Джемілєва арештовували сім разів. Радянська каральна система вкрала у нього 15 років.

Михайла Якубівського вперше запроторили до психлікарні та випробовували сильнодіючими психотропами, коли йому було лише 15 років.

Степана Хмару ув'язнили після того, як йому вдалося відновити часопис "Український вісник" та передати випуски у Нью-Йорк. Потім вони прозвучали на "Радіо Свобода". За це Хмара відбув 7 років ув'язнення.

Мирослав Маринович та Микола Матусевич отримали по 7 років тюрми та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській групі, яка захищала права людини.


Як вони змогли витримати все це? Як склалося їхнє життя після ув'язнень? Чому досі історії цих людей залишаються маловідомими для українців?


Тексти написала Христина Коціра – журналістка, яка працює у жанрі художнього репортажу. Переможниця цьогорічної премії "Честь професії" у номінації "найкращий репортаж". Її роман "Яблука Єви" посів друге місце у літконкурсі "Коронація слова"-2021.

Автор світлин Олександр Хоменко – фотограф-документаліст, серед видань, які публікували його світлини Reuters, The Guardian, The Times.

Науковий консультант проєкту та автор вступної колонки – історик та дослідник українського дисидентства Радомир Мокрик, Інститут східноєвропейських студій, Карлів Університет (Прага, Чехія).

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.