Спецпроект

У Києві презентували виставку «Голокост». ФОТО

2 вересня в експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбулася презентація реліквійно-документальної виставки «Голокост» до 80-річчя початку нацистських масових розстрілів євреїв на території України та 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Про це йдеться у повідомленні Музею.

 

За допомогою артефактів із колекції Музею війни та зібрання Музею Шереметьєвих на виставці розкрито масштаби, особливості перебігу й трагічні наслідки Голокосту для України, висвітлено складні й контроверсійні аспекти трагедії.

Один із центральних експонатів виставки – піаніно, в якому Праведники народів світу Яким і Поліна та їхні діти Віктор і Валентина Олейниченки переховували від нацистів єврейського хлопчика Веніаміна Борисковського. Ця реліквія була передана Музею донькою Валентини Пономарьової (Олейниченко) на початку липня 2021 р. А доставили цінний предмет із м. Маріуполь військові Збройних сил України.

Лише через 80 років уперше з'явилася можливість прочитати послання Меєра Ципеса з м. Кам'янець-Подільський до сина Ісаака в м. Харків, написані їдишем. Онука Ісаака Юлія Корсунська, громадянка США, допомогла Музеєві з перекладом.

 

На виставці також представлено роботи художників Зиновія Толкачова та Ісаака Тартаковського. Останній, до речі, був урятований від загибелі під час німецької окупації Праведниками народів світу Степаном, Надією та Лідією Савчуками.

Співмодераторами заходу виступили: завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні Дмитро Гайнетдінов та провідний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки, керівник Центру єврейської історії і культури Анатолій Подольський.

Головний рабин Києва Йонатан Біньямін Маркович розповів трагічну історію своєї сім'ї, яка майже вся була винищена під час Голокосту. Згадував слова свого дідуся, який вижив, одружився, і рід його було продовжено: "Пам'ятай минуле, твердо стій на ногах і нікому не дай завадити тобі жити".

Рав Маркович прочитав псалми Давида за упокій душ людей, трагічно загиблих у Голокост, і засурмив у шофар, ритуальний музичний інструмент, напередодні єврейського нового року Рош га-Шана.

 

Керівник відділу культури Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні Катаріна Шаупп-Карманн зазначила: "Ця подія є дуже важливою, особливо цього року, коли ми відзначаємо 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру. Ми дуже вдячні за співпрацю Музеєві та Українському центру вивчення Голокосту. Кілька місяців тому ми представляли тут виставку "Захистимо пам'ять". Одна з найважливіших наших цілей – привернути до теми Голокосту увагу молоді, вчителів, студентів".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.