Спецпроект

У Києві презентували виставку «Голокост». ФОТО

2 вересня в експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбулася презентація реліквійно-документальної виставки «Голокост» до 80-річчя початку нацистських масових розстрілів євреїв на території України та 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Про це йдеться у повідомленні Музею.

 

За допомогою артефактів із колекції Музею війни та зібрання Музею Шереметьєвих на виставці розкрито масштаби, особливості перебігу й трагічні наслідки Голокосту для України, висвітлено складні й контроверсійні аспекти трагедії.

Один із центральних експонатів виставки – піаніно, в якому Праведники народів світу Яким і Поліна та їхні діти Віктор і Валентина Олейниченки переховували від нацистів єврейського хлопчика Веніаміна Борисковського. Ця реліквія була передана Музею донькою Валентини Пономарьової (Олейниченко) на початку липня 2021 р. А доставили цінний предмет із м. Маріуполь військові Збройних сил України.

Лише через 80 років уперше з'явилася можливість прочитати послання Меєра Ципеса з м. Кам'янець-Подільський до сина Ісаака в м. Харків, написані їдишем. Онука Ісаака Юлія Корсунська, громадянка США, допомогла Музеєві з перекладом.

 

На виставці також представлено роботи художників Зиновія Толкачова та Ісаака Тартаковського. Останній, до речі, був урятований від загибелі під час німецької окупації Праведниками народів світу Степаном, Надією та Лідією Савчуками.

Співмодераторами заходу виступили: завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні Дмитро Гайнетдінов та провідний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки, керівник Центру єврейської історії і культури Анатолій Подольський.

Головний рабин Києва Йонатан Біньямін Маркович розповів трагічну історію своєї сім'ї, яка майже вся була винищена під час Голокосту. Згадував слова свого дідуся, який вижив, одружився, і рід його було продовжено: "Пам'ятай минуле, твердо стій на ногах і нікому не дай завадити тобі жити".

Рав Маркович прочитав псалми Давида за упокій душ людей, трагічно загиблих у Голокост, і засурмив у шофар, ритуальний музичний інструмент, напередодні єврейського нового року Рош га-Шана.

 

Керівник відділу культури Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні Катаріна Шаупп-Карманн зазначила: "Ця подія є дуже важливою, особливо цього року, коли ми відзначаємо 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру. Ми дуже вдячні за співпрацю Музеєві та Українському центру вивчення Голокосту. Кілька місяців тому ми представляли тут виставку "Захистимо пам'ять". Одна з найважливіших наших цілей – привернути до теми Голокосту увагу молоді, вчителів, студентів".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.