Архів національної пам'яті підписав договір про співпрацю з Національним архівом Латвії

Урочисте підписання відбулося у Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська» за участі архівістів, політиків, журналістів, істориків та науковців

Про це "Історичній правді" повідомили в Архіві національної пам'яті.

 
Директори Мара Спруджа та Ігор Кулик
Фото: Сергій Аніщенко

Договір між Архівом національної пам'яті та Національним архівом Латвії надасть дослідникам ще більше можливостей для вільної роботи з іноземними архівами. Установи планують обмінюватися практичним досвідом, інформацією, копіями документів, створюватимуть спільні наукові та культурні проекти.

"Підписаний договір відкриває більш широкі можливості вивчення документів, надаючи більш повну інформацію про діяльність репресивних установ СРСР. Це  надає і більш широкі можливості для реалізації спільних проектів та обміну досвідом спеціалістів", - зазначила директорка Національного архіву Латвії Мара Спруджа. 

 
Директори Мара Спруджа та Ігор Кулик
ФОТО: СЕРГІЙ АНІЩЕНКО

Серед латвійської делегації на заході були присутні також заступниця директорки Національного архіву Латвії Інгуна Слайдіня, старший експерт Національного архіву Латвії Гинтс Зелменіс та парламентський секретар Міністерства культури Латвійської Республіки Рітварс Янсонс

Після урочистого підписання відбувся круглий стіл "Доступ до документів репресивних органів в Україні та Латвії". Учасниками заходу стали близько 40 гостей, серед них:

  • Павел Жачек – історик, перший директор Інституту досліджень тоталітарних режимів (Чехія), член Парламенту;
  • Антон Дробович – голова Українського інституту національної пам'яті;
  • Анатолій Хромов – керівник Державної архівної служби України;
  • Рефат Чубаров – кримськотатарський політик і громадський діяч, народний депутат України III— VIII скликань;
  • керівники архівних установ та музеїв України, науковці, громадські діячі. 
 
ФОТО: СЕРГІЙ АНІЩЕНКО

"Круглий стіл став спробою зрозуміти чи дійсно документи репресивних органів СРСР стали доступними в Україні та Латвії? Чи можливо оцифрувати мільйони справ на репресованих і виставити на загал списки агентів КГБ?

Що можуть запозичити одна в одної дві колишні країни СРСР в питанні доступу до архівів? Наскільки взаємопов'язані між собою відкриття архівів спецслужб комуністичного режиму та демократичний розвиток нової держави? - підсумував директор Архіву національної пам'яті та модератор дискусії Ігор Кулик. - Я радий, що на пізнання власного минулого і пошук ефективних рецептів сталого розвитку зібралося так багато людей".

Організатором дискусії став Архів національної пам'яті.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.