У Києві ввели мораторій на реконструкцію та ремонт історичних будівель ХІХ—ХХ століть

У Києві ввели мораторій на реконструкцію або капітальний ремонт історичних будівель ХІХ—ХХ століть, аби їх не знищували. Однак у Мінкультури заявили, що цей мораторій пропонує не комплексний підхід, а частковий.

Відповідне рішення про заборону ухвалили на засіданні у вівторок, 31 серпня. Його підтримали 99 депутатів.

 

За словами секретаря Київської міської ради Володимира Бондаренка, за останні три роки КМДА направила Мінкультури подання про занесення 1 542 пам'яток і об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, але наразі в нього включили 73 обʼєкти.

Заступник міського голови додав, що це рішення сприятиме створенню умов для захисту історичних будівель на період, коли їх виявили та досліджують.

Водночас глава Мінкультури Олександр Ткаченко зазначив, що його відомство підтримує мораторій, але з повним комплексом захисту історичного ареалу, "що наразі не передбачено мораторієм КМДА".

"Цей мораторій пропонує не комплексний підхід, а частковий. Зокрема, містобудівні умови й обмеження не відкликаються. Що це означатиме для киян? Що будь-який забудовник у судовому порядку може легко обійти мораторій. На відміну від комплексного підходу Мінкультури, зафіксованого в історико-архітектурному опорному плані Києва", — наголосив Ткаченко.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.