Спецпроект

Британка знайшла на горищі листування про Голодомор. ФОТО

Нещодавно до Музею Голодомору була передана рідкісна знахідка – підшивка листів британського інженера Джері Бермана. На початку 1930-х він влаштувався на роботу в Станицю Луганську, звідки вів активне листування з родичами та друзями, описуючи навколишню дійсність — Голодомор 1932-1933 років.

Про це Укрінформу повідомили у пресслужбі музею.

 

"Розпочавши форсовану індустріалізацію в 1928 році, СРСР закуповував техніку за кордоном та активно запрошував іноземних спеціалістів, які вміли працювати з нею.

Так у 1930-му з ПАР до УСРР потрапив Джері Берман – інженер містобудування та залізничного сполучення. У 1932-1933 роках він побував у Москві, Луганську та Харкові, але більшість часу провів у Станиці Луганській. Навколишню дійсність він описував у листах до братів, сестри та друга у ПАР, США та Великій Британії", - ідеться в пресрелізі.

 

Зазначається, що найбільше уваги у своїх листах Джері приділяє жалюгідному становищу робітників: картковій системі забезпечення продуктами, несправедливості у їхньому розподілі і постійній нестачі карток, дороговизні продуктів та мізерності зарплат, що змушувало родини робітників голодувати.

При цьому становище іноземних спеціалістів прирівнювалося до партійної номенклатури й було значно кращим – для них діяли власна система магазинів, закриті їдальні тощо. У листах Джері не лише описує побут 1930-х, а й дає власну етичну оцінку злочинним діям СРСР.

Зокрема, він писав: "Небажано носити з собою хліб у кількості понад одноденний раціон. Ціла буханка хліба, яку ви можете отримати, можливо, на кілька днів, спричинить таку подію, що всі перехожі зупинятимуться і дивитимуться на вас.

Це чорний хліб. Я можу сміливо сказати, що моє життя опинилося б у великій небезпеці, якби я був помічений у володінні лише однією скибочкою білого хліба. Такого тут не бачили з 1928 року. Тут, де вирощують пшеницю!"

 

Також він зазначав: "З кожним місяцем стає все гірше і гірше, тому цього місяця я отримую картки на 4 робітників, тобто, наприклад, одну картку треба розділити між 4 працівниками та їхніми сім'ями, тобто кожен отримує "нічого"!! Тут ми всі працюємо тільки за хліб. Нічого іншого ми не отримуємо, крім кількох рублів".

Як повідомляють у Музею Голодомору, підшивка з листами Джері Бермана була знайдена на горищі британкою Алісон Маршал, дідусь якої – Мейєр Фортес – був другом і одним із адресатів інженера. На початку 2021 року вона особисто передала цю унікальну знахідку до Музею Голодомору. Ці листи є унікальним свідченням та важливим джерелом інформації про 1930-ті в Україні, та безпосередньо про умови життя робітників під час Голодомору.

Вже дуже скоро у відвідувачів музею буде можливість побачити ці листи у Залі Пам'яті, яку буде відкрито на початку вересня.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.