УГКЦ передала в музей артефакт часів Першої світової війни

У Музеї Другої світової війни відбулася урочиста церемонія передачі нагороди Австро-Угорської імперії - Золотий Хрест заслуг (із короною),- яка була вручена першому капелану Легіону Українських січових стрільців Андрію Пшепюрському. Нагороду передав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні презентовано унікальний артефакт, який Українська Греко-Католицька Церква передала до музейної колекції, – нагорода "Золотий Хрест Заслуг" отця Андрія Пшепюрського – капелана Українських Січових Стрільців.

 

Січовики були першою українською військовою формацією ХХ ст., а в добу Української революції 1917–1921 рр. стали ядром для формування національного українського війська. Разом із ними отець Андрій Пшепюрський пройшов окопи Першої світової війни та опинився в полум'ї боротьби за самостійність України.

Золотий Хрест Заслуг, заснований ще в середині ХІХ ст., – висока нагорода Австро-Угорщини, вручена отцю Андрію як визнання крайньої важливості його душпастирського служіння серед українських воїнів.

Про мотиви, які спонукали його на рішення щодо передачі нагороди до Музею, розповів Блаженніший отець Святослав:

"…До мене з листом звернулася онука отця Андрія Пшепюрського – пані Любомира із проханням прийняти на зберігання родинну реліквію, за володіння якою у радянські часи можна було потрапити до Сибіру…

У певний момент я зрозумів, що ця реліквія належить не лише церкві, а й всьому українському народу як пам'ятка про столітні змагання за вільну незалежну державу. Я усвідомив, що про неї має знати Київ, має знати Україна, має знати світ…".

 

Музей прагне знайомити відвідувачів з історією України в усій її багатогранності. Одним із її напрямів є історія Церкви, яка винесла важкі випробування, гоніння, але на всіх етапах берегла віру в серцях людей.

У роки воєнних зіткнень Українська Греко-Католицька Церква безперервно надавала духовну підтримку борцям за волю України. Тож тема служіння капеланів в українських військових формуваннях стала одним із складників роботи Музею в руслі вивчення, комплектування колекції та представлення в музейній експозиції.

Саме через долі таких людей, як отець Андрій Пшепюрський, тисячі відвідувачів дізнаються більше про визвольні змагання українців та ту духовну опору, яку давала і дає досі Церква борцям за волю нашої Вітчизни.

 

Крім слів подяки Церкві та родині, яка понад століття зберігала реліквію, генеральний директор Музею Іван Ковальчук зазначив:

"Музей розповідає не лише про Другу світову війну, а про значно ширше коло подій. Важливим здобутком доби Незалежності стало повернення власної історії до українців. Раніше її знищували, замовчували, перекручували.

Наша місія у ХХІ столітті – захистити цю історію, зберегти її для прийдешніх поколінь, щоб нащадки пам'ятали, якою ціною була здобута Незалежність…

Наша команда продовжить поповнювати музейну фондозбірню, вивчати історію капеланського служіння в українському війську різних епох, створювати тематичні виставки та розділи експозицій про духовну підтримку, яку Церква надавала й надає українським воїнам…

Переконаний, що єдність та спільна праця всього суспільства на благо України стануть запорукою процвітання та свободи нашої Батьківщини!..".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.