УГКЦ передала в музей артефакт часів Першої світової війни

У Музеї Другої світової війни відбулася урочиста церемонія передачі нагороди Австро-Угорської імперії - Золотий Хрест заслуг (із короною),- яка була вручена першому капелану Легіону Українських січових стрільців Андрію Пшепюрському. Нагороду передав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні презентовано унікальний артефакт, який Українська Греко-Католицька Церква передала до музейної колекції, – нагорода "Золотий Хрест Заслуг" отця Андрія Пшепюрського – капелана Українських Січових Стрільців.

 

Січовики були першою українською військовою формацією ХХ ст., а в добу Української революції 1917–1921 рр. стали ядром для формування національного українського війська. Разом із ними отець Андрій Пшепюрський пройшов окопи Першої світової війни та опинився в полум'ї боротьби за самостійність України.

Золотий Хрест Заслуг, заснований ще в середині ХІХ ст., – висока нагорода Австро-Угорщини, вручена отцю Андрію як визнання крайньої важливості його душпастирського служіння серед українських воїнів.

Про мотиви, які спонукали його на рішення щодо передачі нагороди до Музею, розповів Блаженніший отець Святослав:

"…До мене з листом звернулася онука отця Андрія Пшепюрського – пані Любомира із проханням прийняти на зберігання родинну реліквію, за володіння якою у радянські часи можна було потрапити до Сибіру…

У певний момент я зрозумів, що ця реліквія належить не лише церкві, а й всьому українському народу як пам'ятка про столітні змагання за вільну незалежну державу. Я усвідомив, що про неї має знати Київ, має знати Україна, має знати світ…".

 

Музей прагне знайомити відвідувачів з історією України в усій її багатогранності. Одним із її напрямів є історія Церкви, яка винесла важкі випробування, гоніння, але на всіх етапах берегла віру в серцях людей.

У роки воєнних зіткнень Українська Греко-Католицька Церква безперервно надавала духовну підтримку борцям за волю України. Тож тема служіння капеланів в українських військових формуваннях стала одним із складників роботи Музею в руслі вивчення, комплектування колекції та представлення в музейній експозиції.

Саме через долі таких людей, як отець Андрій Пшепюрський, тисячі відвідувачів дізнаються більше про визвольні змагання українців та ту духовну опору, яку давала і дає досі Церква борцям за волю нашої Вітчизни.

 

Крім слів подяки Церкві та родині, яка понад століття зберігала реліквію, генеральний директор Музею Іван Ковальчук зазначив:

"Музей розповідає не лише про Другу світову війну, а про значно ширше коло подій. Важливим здобутком доби Незалежності стало повернення власної історії до українців. Раніше її знищували, замовчували, перекручували.

Наша місія у ХХІ столітті – захистити цю історію, зберегти її для прийдешніх поколінь, щоб нащадки пам'ятали, якою ціною була здобута Незалежність…

Наша команда продовжить поповнювати музейну фондозбірню, вивчати історію капеланського служіння в українському війську різних епох, створювати тематичні виставки та розділи експозицій про духовну підтримку, яку Церква надавала й надає українським воїнам…

Переконаний, що єдність та спільна праця всього суспільства на благо України стануть запорукою процвітання та свободи нашої Батьківщини!..".

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.