УГКЦ передала в музей артефакт часів Першої світової війни

У Музеї Другої світової війни відбулася урочиста церемонія передачі нагороди Австро-Угорської імперії - Золотий Хрест заслуг (із короною),- яка була вручена першому капелану Легіону Українських січових стрільців Андрію Пшепюрському. Нагороду передав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук)

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні презентовано унікальний артефакт, який Українська Греко-Католицька Церква передала до музейної колекції, – нагорода "Золотий Хрест Заслуг" отця Андрія Пшепюрського – капелана Українських Січових Стрільців.

 

Січовики були першою українською військовою формацією ХХ ст., а в добу Української революції 1917–1921 рр. стали ядром для формування національного українського війська. Разом із ними отець Андрій Пшепюрський пройшов окопи Першої світової війни та опинився в полум'ї боротьби за самостійність України.

Золотий Хрест Заслуг, заснований ще в середині ХІХ ст., – висока нагорода Австро-Угорщини, вручена отцю Андрію як визнання крайньої важливості його душпастирського служіння серед українських воїнів.

Про мотиви, які спонукали його на рішення щодо передачі нагороди до Музею, розповів Блаженніший отець Святослав:

"…До мене з листом звернулася онука отця Андрія Пшепюрського – пані Любомира із проханням прийняти на зберігання родинну реліквію, за володіння якою у радянські часи можна було потрапити до Сибіру…

У певний момент я зрозумів, що ця реліквія належить не лише церкві, а й всьому українському народу як пам'ятка про столітні змагання за вільну незалежну державу. Я усвідомив, що про неї має знати Київ, має знати Україна, має знати світ…".

 

Музей прагне знайомити відвідувачів з історією України в усій її багатогранності. Одним із її напрямів є історія Церкви, яка винесла важкі випробування, гоніння, але на всіх етапах берегла віру в серцях людей.

У роки воєнних зіткнень Українська Греко-Католицька Церква безперервно надавала духовну підтримку борцям за волю України. Тож тема служіння капеланів в українських військових формуваннях стала одним із складників роботи Музею в руслі вивчення, комплектування колекції та представлення в музейній експозиції.

Саме через долі таких людей, як отець Андрій Пшепюрський, тисячі відвідувачів дізнаються більше про визвольні змагання українців та ту духовну опору, яку давала і дає досі Церква борцям за волю нашої Вітчизни.

 

Крім слів подяки Церкві та родині, яка понад століття зберігала реліквію, генеральний директор Музею Іван Ковальчук зазначив:

"Музей розповідає не лише про Другу світову війну, а про значно ширше коло подій. Важливим здобутком доби Незалежності стало повернення власної історії до українців. Раніше її знищували, замовчували, перекручували.

Наша місія у ХХІ столітті – захистити цю історію, зберегти її для прийдешніх поколінь, щоб нащадки пам'ятали, якою ціною була здобута Незалежність…

Наша команда продовжить поповнювати музейну фондозбірню, вивчати історію капеланського служіння в українському війську різних епох, створювати тематичні виставки та розділи експозицій про духовну підтримку, яку Церква надавала й надає українським воїнам…

Переконаний, що єдність та спільна праця всього суспільства на благо України стануть запорукою процвітання та свободи нашої Батьківщини!..".

Година папуги. Велике кохання Зоф’ї Бартницької

Через 70 років пані Бартницька пригадувала останні чутки, які долинали про долю її чоловіка з СРСР, з самого сходу України: «Брат чоловіка, колись там — не знаю, коли — контактував з якимись військовими чинами. Йому сказали: «Його нема серед живих. Тільки не можна про це говорити». Колишній агроном, поручик резерву Зиґмунт Бартницький зник. Про те, що з ним трапилось, не можна було говорити 50 років.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР