АНОНС: Національний музей історії України отримає в подарунок унікальну сокиру з тризубом

Знахідку врятував від так званих «чорних археологів» львів’янин Тарас Хмеловський. Залізна сокира Х—ХІІІ століть потрапить до зібрання Національного музею історії України — МІСТ.

Сокиру вирізняє унікальна інкрустація сріблом із зображенням тризуба, повідомляє НМІУ.

 

Тарас Хмеловський — археолог за освітою, хоча і не працює за фахом. Кілька років підтримує дослідження Інституту археології НАН України. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на "чорний ринок" старожитностей і могла бути вивезена закордон.

Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів'янин.

Пам'ятку треба було вберегти не лише від грабіжників, але і від руйнування. Реставрацію сокири провів художник-реставратор вищої категорії Віктор Голуб. Він переконався в автентичності знахідки, коли побачив її наживо.

Про оригінальність свідчили ступінь корозії залізної основи сокири, техніка виконання та рідкісне оздоблення. Основна задача під час реставрації полягала в тому, щоб розкрити інкрустацію сріблом та стабілізувати предмет.

Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зазначає, що сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир. Кілька таких екземплярів відомо з теренів Швеції та Русі.

"Форма цього екземпляру, вочевидь, місцева, аналогії їй відомі та датуються доволі широким часовим періодом Х—ХІІІ століть. Проте мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати — унікальний.

За окремими елементами, з яких складається орнамент, його можна датувати в межах вужчого часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича", — говорить Федір Андрощук.

Цінну знахідку Тарас Хмеловський вирішив передати до Національного музею історії України (МІСТ). Цю подію приурочили до 30-річчя незалежності країни.

Тарас Хмеловський зізнається, що йому вже кортить побачити сокиру в експозиції МІСТ. Чоловік розмірковує: "Спочатку я хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом — показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам'ятки".


Час: Передача сокири відбудеться 21 серпня, субота, 16:00


Місце: Національний музей історії України (вул. Володимирська, 2).

Найближчим часом музей планує експонувати сокиру, щоб артефакт міг побачити кожен відвідувач.


Контакт: (044) 278 48 64


Акредитація ЗМІ

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.