У Дніпрі декомунізували флагштоки на історичному музеї

Із флагштоків на двох корпусах музею зрізали заборонену в Україні радянську символіку – серп, молот і зірку

У Дніпрі на двох будівлях національного історичного музею імені Яворницького декомунізували флагштоки. Про це у вівторок повідомило Радіо Свобода.

 

Про заборонену символіку на флагштоках на початку серпня в соцмережах написав учасник бойових дій на Донбасі Олег Чистопольцев, допис набув розголосу. Як він розповів у коментарі Радіо Свобода, до 30-річчя Незалежності України він має намір встановити флагшток з державним прапором на своєму будинку, тому приглядається до стану флагштоків і прапорів у місті.

За його словами, синьо-жовті прапори у тримачах з радянською символікою виглядають досить дивно, і такі він помітив не тільки на будівлі музею, а й на інших спорудах у центрі міста.

"У центрі міста є такі тримачі. Статистики в мене немає, але, наприклад, такий тримач я помітив на будівлі, розташованій прямо на площі Героїв Майдану. Такий собі оксиморон – поєднання непоєднуваного. Чому я звертаю на це увагу? У себе на під'їзді до Дня Незалежності я хочу встановити тримач із прапором. Хочу поширити цю ідею, закликати мешканців – прикрасити свої помешкання, місто прапорами. Звертаю увагу також на стан прапорів, які вже є. Подекуди вони пошарпані, як ганчірки: люди повісили, але не стежать за ними", – розповів Чистопольцев.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.