У ЦДАВО - нова директорка

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України очолила Лариса Левченко

10 серпня 2021 року Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов представив колективу нову директорку Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Ларису Левченко, яку призначено за конкурсом відповідно до наказу від 05.08.2021 № 221-ос.

 

У своїй промові Анатолій Хромов доручив новому директору забезпечити ефективну роботу Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та як члену оновленої команди Укрдержархіву продовжити участь в реформуванні архівного законодавства та реалізації проєктів, спрямованих на удоступнення архівних документів.

Лариса Левченко, подякувала Керівництву за виявлену довіру та поділилася найближчими планами роботи.

Довідково.

У 1992 році Лариса Левченко закінчила Московський державний історико-архівний інститут за спеціальністю "науково-технічна інформація" та здобула кваліфікацію "документознавець – організатор науково-технічної інформації. Технологія інформаційних процесів".

У 2014 році навчалася у Міжнародній школі Голокосту Яд Вашем (Єрусалим, Ізраїль), у 2017 році пройшла наукове стажування в Департаменті архівістики Інституту історії Познанського університету імені Адама Міцкевича (Познань, Республіка Польща).

Доктор історичних наук, професор кафедри історії. Автор понад 150 наукових праць.

Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, почесною грамотою Державного комітету архівів України, подякою Меморіального комплексу Катастрофи та героїзму єврейського народу Яд Вашем (Єрусалим, Ізраїль), іншими відзнаками.

В архівній сфері працює близько 29 років, зокрема з жовтня 2003 року – директор Державного архіву Миколаївської області, з вересня 2020 року – заступник Голови Державної архівної служби України.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.