У фортеці на Хмельниччині знайшли шахову фігуру ХІІ століття

На Хмельниччині, на території фортеці у Меджибожі, археологи знайшли шахову фігуру, яку попередньо датують XII століттям. Дослідники називають її однією із найяскравіших знахідок цьогорічного археологічного сезону.

Про це повідомляє Локальна історія.

 

Завідувач сектору археології Державного історико-культурного заповідника "Межибіж" Віктор Вєтров розповів, що цю фігуру знайшли під час розчищення на ділянці стіни литовського періоду в південно-східній частині подвір'я фортеці.

"Це шахова фігурка, вирізана з бивня слона. Її висота близько 5 сантиметрів, діаметр 3,5 сантиметра. Попередньо, за аналогіями ми визначили, що ця шахова фігура, судячи з оформлення, швидше за все – король. Дуже схожі фігурки як і за формою, так і за орнаментацією, трапляються з ХІІ століття в Ірані, а також ХІІІ-ХIV столітті в Європі", – повідомив Віктор Вєтров.

Дослідники зазначають, що фігурка шахового короля, яку знайшли в Меджибожі, може належати як до Давньоруського періоду, так і до Литовського.

"Такі шахи, ймовірно, були дуже цінними. Бо якщо уявити кількість всіх фігурок, то ймовірно, щоб зробити повний набір шахів, потрібен був не один слон", – додає Вєтров.

 

За його словами, судячи з розмірів фігури, це могли бути замкові шахи з дошкою, приблизно, метр на метр.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.