Таємниця печер Анкор Черч, що могли бути домівкою середньовічного короля. ФОТО

Печерне приміщення у Центральній Англії, яке вважали відомим лише з XVIII сторіччя, створили набагато раніше – у Середньовіччі. Такими є висновки нового дослідження.

Про це пише ВВС. Україна.

 
фото: PA MEDIA

Вчені вважають, що кімнати в печерах Анкор Черч у графстві Дербішир люди створили ще у IX сторіччі, аби там жив відправлений у заслання англо-саксонський король.

Ці печери можуть бути серед найстаріших житлових об'єктів на території Британії. Такого висновку дійшли спеціалісти з Інституту культурної спадщини при Королівському університеті сільського господарства (RAU) та компанії Wessex Archaelogy.

Печери Анкор Черч належать до переліку історичних об'єктів Великої Британії, які перебувають під охороною. Проте раніше вважали, що це природні утворення, які знайшли і почали використовувати як приміщення лише у XVIII сторіччі.

Тоді місцеві аристократи розширили їх і почали влаштовувати всередині свята.

 
фото: PA MEDIA

Керівник нинішнього дослідження, археолог Едмунд Саймонс, вирішив зібрати команду, щоб уважно вивчити цей об'єкт в рамках проєкту, присвяченого печерам Великої Британії. Результати перевищили очікування.

"Це не природна печера. Я не можу уявити процес, який створив стіни, двері, вікна, не кажучи вже про колони", - каже Саймонс.

Саймонс та його колеги провели ретельні вимірювання та дослідження за допомогою дрона, щоб відтворити початковий план приміщення, яке складалося з трьох кімнат та каплиці.

Дослідники дійшли висновку, що вузькі дверні отвори та вікна у приміщенні нагадують стародавню саксонську архітектуру.

 
фото: PA MEDIA

Подібні приміщення могли бути житлом для середньовічних відлюдників, однак географічне положення печери Анкор Черч та місцевий фольклор підштовхнули археологів до сміливіших припущень.

За кілька кілометрів від печер є англіканська церква Святої Марії та Святого Хардульфа, яку заснували у VII сторіччі. Про святого Хардульфа історики знайшли згадку на фрагменті книги XVI сторіччя:

"Святий Хардульф мешкає у келії всередині скелі, неподалік від ріки Трент".

Місцевий фольклор пов'язує Святого Хардульфа з Ердвульфом, королем північного англо-саксонського королівства Нортумбрія. Він натякає, що це одна й та сама людина.

Археолог Едмунд Саймонс переконаний, що це припущення має рацію, і король Ердвульф, якого скинули з трону Нортумбрії у 806 році, став відлюдником і оселився у печері Анкор Черч.

Слово "відлюдник" може асоціюватися у людей з образом старого бороданя, але, за словами Саймонса, в Ердвульфа, скоріше за все, були послідовники, які вважали його святим. Тож печери зробили придатними для його життя та спілкування з людьми.

"Архітектурна подібність з саксонськими будівлями, а також задокументована асоціація Хардульфа та Ердвульфа дозволяють із впевненістю припускати, що ці печери створили та розширили, щоб вони були домівкою для короля-вигнанця", - підсумовує Саймонс.

"Це дивовижно, як приміщення, яке було домівкою, могло існувати у всіх на очах 1200 років, а історики, антиквари та археологи не підозрювали про це", - додав професор археології з RAU Марк Гортон.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.