У Перемишлі вшанували бійців УГА та УНР. ФОТО

У Перемишлі в Польщі вшанували вояків Української галицької армії (УГА) і вояків армії Української Народної Республіки (УНР), які загинули в таборі для військовополонених, що розташовувався в 1918–1921 роках у селі Пикуличі (частина цієї території належить нині до Перемишля).

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

Розпочався захід богослужінням у соборі святого Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви. Опісля громадська панахида відбулась на місці колишнього табору.

Нині тут військовий цвинтар, де поховані від 2 до 3 тисяч українських вояків УГА та УНР, які відступили з польським військом із України перед приходом більшовиків.

У вшануванні взяла участь група депутатів Львівської обласної ради, представники Українського інституту національної пам'яті, товариств "Надсяння", "Холмщина" зі Львова, української громади Перемишля, влади Підкарпатського воєводства Польщі, українські дипломати в Польщі.

 

"Ми тут, бо розуміємо тяглість військової громадянської традиції. Ми маємо право на історичну пам'ять", – наголосив під час громадської панахиди Антон Дробович, керівник УІНП.

Церковна хода пам'яті українських воїнів, які загинули за волю України, була започаткована в Перемишлі рівно 100 років українцями Перемишля і єпископами УГКЦ, зокрема Йосафатом Коциловським. Традиційно через тиждень після Зелених свят українці йшли на військовий цвинтар. Комуністична влада Польщі заборонила захід. 1990 року року ця традиція була відновлена.

"Сподіваюсь, що ми дізнаємось імена загиблих. Тут спочивають понад 2000 вояків УГА і УНР. Сподіваюсь,що ми вшановуватимемо історичну пам'ять і будуватимемо майбутнє", – сказав депутат Львівської обласної ради Святослав Шеремета.

 

Також на військовому цвинтарі є дві братські могили, у яких спочивають 47 бійців УПА, які були вбиті 7 січня 1946 року в селі Бірчі і 22 травня 1947 року в Лішні (Польща).

У 1919 році в таборі перебували близько 30 тисяч інтернованих вояків. Антисанітарні умови і хвороби серед полонених були загрозою для місцевого населення, яке вимагало закриття табору. У 1921 році його ліквідували.

Згодом сюди перенесли останки померлих бійців із довколишніх сіл, обгородили кладовище і на спільній могилі встановили пам'ятник із написом "Борцям за волю України".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.