У Перемишлі вшанували бійців УГА та УНР. ФОТО

У Перемишлі в Польщі вшанували вояків Української галицької армії (УГА) і вояків армії Української Народної Республіки (УНР), які загинули в таборі для військовополонених, що розташовувався в 1918–1921 роках у селі Пикуличі (частина цієї території належить нині до Перемишля).

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

Розпочався захід богослужінням у соборі святого Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви. Опісля громадська панахида відбулась на місці колишнього табору.

Нині тут військовий цвинтар, де поховані від 2 до 3 тисяч українських вояків УГА та УНР, які відступили з польським військом із України перед приходом більшовиків.

У вшануванні взяла участь група депутатів Львівської обласної ради, представники Українського інституту національної пам'яті, товариств "Надсяння", "Холмщина" зі Львова, української громади Перемишля, влади Підкарпатського воєводства Польщі, українські дипломати в Польщі.

 

"Ми тут, бо розуміємо тяглість військової громадянської традиції. Ми маємо право на історичну пам'ять", – наголосив під час громадської панахиди Антон Дробович, керівник УІНП.

Церковна хода пам'яті українських воїнів, які загинули за волю України, була започаткована в Перемишлі рівно 100 років українцями Перемишля і єпископами УГКЦ, зокрема Йосафатом Коциловським. Традиційно через тиждень після Зелених свят українці йшли на військовий цвинтар. Комуністична влада Польщі заборонила захід. 1990 року року ця традиція була відновлена.

"Сподіваюсь, що ми дізнаємось імена загиблих. Тут спочивають понад 2000 вояків УГА і УНР. Сподіваюсь,що ми вшановуватимемо історичну пам'ять і будуватимемо майбутнє", – сказав депутат Львівської обласної ради Святослав Шеремета.

 

Також на військовому цвинтарі є дві братські могили, у яких спочивають 47 бійців УПА, які були вбиті 7 січня 1946 року в селі Бірчі і 22 травня 1947 року в Лішні (Польща).

У 1919 році в таборі перебували близько 30 тисяч інтернованих вояків. Антисанітарні умови і хвороби серед полонених були загрозою для місцевого населення, яке вимагало закриття табору. У 1921 році його ліквідували.

Згодом сюди перенесли останки померлих бійців із довколишніх сіл, обгородили кладовище і на спільній могилі встановили пам'ятник із написом "Борцям за волю України".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.