Одеський історик знайшов документи, що засвідчують масові розстріли НКВД

Одеський історик Олександр Бабіч знайшов матеріали кримінальної справи судмедексперта Фрідловського, які свідчать про масові розстріли НКВД на території 6-го кілометра Овідіопольської дороги протягом 1937-1940 років.

Про таке Олександр Бабіч розповів Суспільному.

 

За його словами, документи вдалося знайти в румунських фондах Одеського обласного архіву СБУ. У матеріалах кримінальної справи завідувача міського морга, судмедексперта Івана Фрідловського йшлося про масові розстріли співробітниками НКВД у районі "6 км" в Одесі. Саме там, на думку Бабіча, поховано щонайменше 5500 одеситів.

Згідно з документами, на допиті Фрідловський розповів, що входив до складу "комісії з розслідування звірств НКВД". Навесні 1942 року його запросили визначити причину та давність смертей загиблих, знайдених у масовому похованні в районі аеропорту.

За словами Фрідловського, на місці він побачив могили, у яких лежали по 15-20 скелетів, всього – близько 270 людей. Після огляду він та ще двоє медекспертів, Жемайлович та Астахова, встановили, що причиною смертей були постріли в голову.

"Поранення на черепах були завдані вогнепальною зброєю з ближньої відстані, а про давність смертей дати висновок ми не змогли через брак матеріалів", – розповів на допиті Фрідловський.

Історик Олександр Бабіч зазначив, що за участь у цій експедиції Фрідловського у січні 1945 року НКВД ув'язнив на шість років.

За словами Бабіча, знайдені матеріали дуже цінні, адже немає жодних інших документів, які б пояснювали, що відбувалося на "6 км" у ці роки. Їх не знайшли ані в одеському архіві СБУ, ані в київському. Пошук ускладнений тим, що документи перебувають у різних архівах, деякі з яких – закриті, розповів історик.

"Обласний архів був закритий. Мені дозволили там працювати тиждень тому. Я єдиний, хто там наразі працює", – зазначив Бабіч.

Наразі історик та новоутворена дослідницька комісія працюють у румунському фонді медико-санітарної дирекції 1942-1943 років. Вони перевіряють путівки водіїв та документи про оплату перенесення тіл загиблих. Крім того дослідники звернулися з запитами до російського архіву ФСБ та румунських архівів. Однак Бабіч припустив, що з архіву ФСБ відповіді "не дочекаються".


Нагадуємо, що у квітні в Одеській міськраді повідомили про намір перепоховати рештки жертв політичних репресій, яких розстріляли орієнтовно в 1937-1938 роках. Для цього створили робочу групу, яка має підняти в архівах списки загиблих та визначити межі масового поховання.

На переконання історика Олександра Бабіча, поховання краще залишити на тому ж місці та зробити там меморіальний парк. Адже перепоховання потребує чимало коштів, а ідентифікація всіх загиблих триватиме доволі довго.

"Вийняти понад 5 тисяч рештків, розібрати кожну, з'ясувати причину смерті, за можливості встановити, хто ця людина була, – це дуже довгий та кропіткий процес. І якщо ми його розпочнемо, то він може затягнутися щонайменше на рік, а то й більше. Краще було б залишити їх там, вичистити територію від сміття, висадити дерева та створити меморіальний парк", – поділився Олександр Бабіч.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.