У Великих Сорочинцях демонтували пам'ятник більшовику

Пам’ятник більшовику Андрію Чумаку у селі Великі Сорочинці на Полтавщині демонтували і передали до «Парку радянського періоду» у Путивлі

На вимогу Українського інституту національної пам'яті таке рішення ухвалено на сесії ради Великосорочинської територіальної громади.

Напередодні об'єкт вилучили з відповідних державних реєстрів Міністерства культури та Департаменту культури і туризму Полтавської облдержадміністрації.

 

Про це сповістив регіональний представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Більшовик Андрєй Чумак — діяч Приморського комітету Російської Комуністичної партії (більшовиків) в Нікольську-Усурійську. Був близьким соратником і однодумцем Павла Постишева — ... одного з головних організаторів голодомору-геноциду 1932–1933 років", — розповів Олег Пустовгар.

"Важливо, що нарешті Великі Сорочинці очищено від комуністичного окупаційного мотлоху. Адже це козацьке село має славетну історію і його мешканцям є чим пишатися: вперше це поселення під назвою Краснопіль згадується в 20-х роках XVII століття на військовій топографічній мапі французького інженера Гійома Боплана; на початку XVII століття козаки тут спорудили православну святиню — Свято-Михайлівський монастир, який у 1783 році зруйнували за вказівкою російської імперіатриці Катерини II; це мала батьківщина Миколи Гоголя та Національного Сорочинського ярмарку. Окрасою громади є Свято-Преображенська церква, яку збудовано у стилі українського козацького бароко за кошти гетьмана Данила Апостола і яка стала усипальницею його роду", — резюмував співробітник УІНП.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.