ЦДВР опублікував документи з архівно-кримінальної справи Юрка Тютюнника

Колекцію з 53 документів архівно-кримінальної справи Юрія Тютюнника публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України

 

До збірки увійшли: 

У одній з постанов збірки міститься інформація про те, що Юрко Тютюнник у свідченнях виклав позицію так званого "українського фашиста": заявив що радянська влада поступово сама себе зживає і згодом прийде час, коли її змінять інші державні форми. Зокрема, йдеться і про те, що Тютюнник ототожнював владу рад з царською, бо за останньої у всьому нібито були винні євреї, а за комуністів — куркулі.

У листі-зверненні дружини Віри до радянських спецслужб йдеться про роботу її чоловіка Юрка Тютюнника у культурних закладах УССР, зокрема у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ), де він був одним із авторів кінострічки "Звенигора" Олександра Довженка.

Серед документів колекції — лист Юрка Тютюнника з тюрми до його дванадцятирічної доньки Ольги, яку він ніжно називав "хозякою" і просив: "...Додому кожного дня мене чекати не варто, звичайно, можна сподіватися, ще й як будемо живі та здорові, то знову будемо жити вкупі родиною...".

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.