Підтримати український державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру. ПЕТИЦІЯ

Група громадських активістів розмістила на сайті Київмісьради петицію «Ми вимагаємо підтримки українського державного проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру»

26 квітня на сайті Київської міської ради з'явилась петиція щодо меморіалізації Бабиного Яру та гідного вшанування пам'яті його жертв.

Петиція має отримати 10 000 підписів протягом 90 днів (починаючи з 26.04.2021 р.),  щоби Київміськрада прийняла її до розгляду.

 

 

Повний текст петиції: 

Наближаються 80-ті роковини трагедії Бабиного Яру, де наприкінці вересня 1941 року за два дні нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва, а потім впродовж двох років окупації систематично вбивали та засипали землею людей різних національностей, а в 1943 році руками військовополонених відкопували та спалювали рештки тіл.

Жертвами нацистів, крім київських євреїв, стали також радянські військовополонені, роми, хворі психіатричної лікарні, учасники національного визвольного руху та комуністичного підпілля, православні священики, заручники й просто випадкові містяни. Всього, за різними оцінками, у Бабиному Яру за два роки окупації знайшли свою смерть близько 100 тисяч людей різного етнічного походження та релігійних переконань. А через 20 років, як страшна відповідь на намагання радянської влади стерти з лиця землі саму пам'ять про ці жертви, з Бабиного Яру зійшов вбивчий сель, спричинивши Куренівську катастрофу.

Трагедія Бабиного Яру є спільним болем усього українського народу, всіх етнічних, релігійних та соціальних груп, які становлять українську політичну націю. Але досі не вирішене питання про гідне вшанування жертв Бабиного Яру на рівні меморіального комплексу та музеїв.
Ми вважаємо неприпустимим віддавати процес формування державної політики пам'яті в чужі руки, передусім – країни-агресора Росії та її місцевих прибічників. Трагедія Бабиного Яру є частиною української національної пам'яті, тому її меморіалізація повинна відображати позицію всього українського народу, а не бути джерелом міжнаціонального та міжконфесійного розбрату, провокацій та способом реалізації ворожої пропаганди.

На жаль, київська влада не хоче бачити загрози, які несе з собою приватний російський проєкт (т. зв. Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"), активно підтримує та рекламує його.

Водночас київська влада ігнорує наявність українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розробленого Робочою групою Інституту історії України НАНУ на замовлення українського уряду (2017 р.).

Саме тому ми вимагаємо від керівництва Києва не підтримувати приватний російський проєкт (Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр") оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього — відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації Бабиного Яру та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії.

Підтримати петицію можна за посиланням https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10562

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.