Дослідження скульптури заперечило авторство да Вінчі

Леонардо да Вінчі не створював восковий бюст богині квітів та весни Флори, що зберігається в берлінському музеї Боде. Таку заяву зробили вчені з Франції та Німеччини.

Про це повідомляє The History Blog.

 

Вони створили нову методику радіовуглецевого датування, проаналізували деревину, папір та текстиль зі скульптури та встановили, що її виготовили між 1704 та 1950 роками – щонайменше за декілька сторіч після смерті легендарного митця та винахідника.

Також віск майже цілком складався зі спермацету, який добували із жиру з голови кашалотів. Матеріал був популярним серед митців та виготовлювачів свічок XIX ст.

Науковці розповіли, що бюст Флори вважали витвором да Вінчі через схожий візуальний стиль. Скульптуру придбав 1909 року в Лондоні за 185 тис. золотих марок директор музею Вільгельм Боде.

З того часу суперечки щодо авторства не вщухали. Адже раніше не знаходили жодної воскової скульптури епохи Відродження, як і жодної іншої збереженої скульптури да Вінчі. Щодо цієї проблеми дебатували навіть у Рейхстазі, а двоє вчених викликали одне одного на смертельну дуель.

Директор музею Гамбурга Густав Паулі вважав, що справжнім автором бюсту був британський скульптор Річард Кокле Лукас (1800-1883). Його витвори "Жінка та крилата жінка", "Леда та лебідь" схожі за матеріалами виготовлення та показали схоже з бюстом датування.

Крім того, його син, художник Елберт Дюрер Лукас, на початку XX ст. стверджував, що батько виготовив бюст переплавивши купу свічок, у що Боде не вірив. Помер 1929 року, переконаний у своїй правоті.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.