Історики планують створити карту масових страт і поховань в Одесі

Група одеських істориків вирішила створити карту "Місця скорботи Одеси", позначивши на ній усі місця масових страт, зокрема Голокосту, а також військові та цивільні групові могили в межах міста.

Про це повідомив на своїй сторінці в Фейсбуці історик Олександр Бабич.

 

"Місця скорботи Одеси – так ми назвали наш новий великий проєкт. Група істориків – це ваш покірний слуга, Дмитро Жданов, Андрій Крантов, Руслан Шеремета, Олександр Сурілов, Андрій Дембицький – які входять до ГО "Суспільство та історична спадщина" – починають роботу зі створення єдиного ресурсу, на якому будуть каталогізовані всі місця смерті та скорботи Одеси", - зазначив ініціатор проєкту.

За словами авторитетного історика, в попередньому списку 103 таких місця. Це діючі та ліквідовані кладовища, місця масових страт і місця Голокосту, одиночні й групові могили (військові, цивільні і т. ін.), кладовища військовополонених і поховання німців, румунів, словаків.

"Це все ми хочемо нанести на єдину велику карту і дати кожному такому місцю детальну історичну довідку", - уточнив Бабич.

Він додав, що історики заручилися підтримкою двох меценатів для реалізації проєкту з боку Петра Обухова та Михайла Шмушковича.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.