Поблизу Борисполя виявили ймовірне поховання жертв Голодомору

На приватній земельній ділянці робітники рили фундамент під будинок і виявили людські кістки. Власниця земельної ділянки повідомила поліцію

Про знахідку повідомляє інтернет-видання "Це Бориспіль".

 

Правоохоронці вилучили знайдене. Пізніше повідомили, що поховання старе і там мають працювати археологи, а не слідчо-оперативна група. Тоді й були викликані представники Бориспільського державного історичного музею, а також керівник ДПК "Штурм" Андрій Макаров.

Вдалося знайти і викопати шість кістяків людей. Це і дорослі люди, і люди похилого віку, і підлітки – 14-15 років. Поховані вони були як на цвинтарі, хоча на картах, що є в доступі, цвинтар знаходився за кілометр від місця знахідки.

"На мою думку, – прокоментувала директорка Бориспільського державного історичного музею Наталія Йова, – ці поховання можуть датуватися 1932-1933 роками, коли на Бориспільщині лютував Голодомор".

За документами це поховання ніде не відмічене, що характерно для цього періоду. По-друге, тіла поховані на відносно невеликій глибині. Більшість голі, босі і не в домовинах (лише один небіжчик був у труні). По-третє, сам факт знищення хрестів чи надгробків, якщо вони там були, вказує, що тодішня влада всіма способами намагалася приховати факт гибелі людей унаслідок Голодомору. 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.