У Запоріжжі знайшли менонітський Меморіал Сторіччя

16 березня 2021 року співробітниками Національного заповідника «Хортиця» було вилучено й транспортовано постамент Меморіалу Сторіччя, встановлений менонітською громадою Хортицьких колоній у 1890 році.

Про це "Історичній правді" повідомив співробітник Національного заповідника Максим Штатський.

 
фото: Максим Штатський

Насправді артефакт було виявлено 11 березня, проте для його викопування, підйому та перевезення спершу треба було підготувати технічно-виробничу базу.

Щодо історії пошуків. Приблизно 2011 року було виявлено, що на перетині трьох основних вулиць колонії Хортиця знаходився величезний стелоподібний монумент (постамент, тумба, п'ятисекційна стела), котрий був огороджений залізним парканом та довкола котрого було висаджено декоративні бузкові кущі. Автор Меморіалу – каменяр Гайнріх Гамм (1848-1928).

Тобто, даний пам'ятник відігравав значну історичну, меморіальну та естетичну роль. Насправді джерельна база, на котрій ґрунтувались пошуки виявилась крайньо обмеженою. Зокрема, це були короткі примітки в пару речень, три статті з іноземних журналів, коло трьох-чотирьох фото і доволі нечіткі перекази місцевих жителів.

 

Відомо, що 1938 року співробітники НКВД, разом з винайнятими ними робітниками розібрали Меморіал, котрий складається з постаменту, тумби та п'яти секцій стели, й закопали його неподалік. У часи німецько-радянської війни, тобто 1942 року, місцева громада віднайшла пам'ятник та встановила його на первісному місці. Восени 1943 року, коли евакуювалися жителі менонітського походження, Меморіал бачили востаннє. Тобто. Востаннє у чітко зафіксованих джерелах.

Проте, у видатній книзі канадського дослідника Руді Фрізена "Менонітська архітектура" було знайдено невелике чорно-біле фото 2004 року, на котрому вгадувався постамент від Меморіалу. Та через якість фото й відсутність детальних коментарів широкої інформативністю воно не мало.

Звернувшись до автора праці було отримано інформацію, що дане фото йому надала канадська туристка, котру під час екскурсії Хортицею підводили до постаменту. Проте нині ця жінка дуже літнього віку й за станом здоров'я повідомити точного місця зйомки не може.

Загалом існувало кілька версій зникнення артефакту: був демонтований самими менонітами й закопаний в таємному місці, був вивезений під час евакуації, був цілковито знищений після війни радянською владою.

Також перевірялась похідна версія. Тобто, що пам'ятник разом з подібними стелами перших поселенців Гепнера та Барча, знаходиться в Канаді. Проте, за сприяння канадських колег, дана гіпотеза була повністю спростована.

Але, в одній з краєзнавчих праць було виявлено рукописну примітку автора що "…в 1889 році на вшанування сторіччя з моменту переселення сюди німців-колоністів поселяни встановили пам'ятник Катерині ІІ з написом: "Імператриці Катерині ІІ, вдячні меноніти". Знесений у 1950 році". Тобто, не зважаючи на явну помилку, було висловлено припущення, що пам'ятник пережив війну й був демонтований вже після неї.

Надалі, на рівні чуток та переказів, стало відомо про невідомі будівельні роботи в районі, прилеглому до первісного місця перебування Меморіалу.

Також, порівняно нещодавно, місцевими краєзнавцями було розпочато дискусію щодо локалізації постаменту на фото 2004 року. У висновку виявилось, що це окраїна порожньої території, що була прилеглою до місця де стояв пам'ятник. Проте, при попередньому обстеженні учасниками дискусії артефакту знайдено не було.

Але, 11 березня, в процесі практичного опрацювання підстав для планування дослідницької експедиції на ще один перспективний об'єкт, пов'язаний з менонітською спадщиною Хортиці, було проведено поверхневе обстеження вищенаведеної території та виявлено об'єкт квадратної форми, вкопаний в землю.

Визначивши, що даний предмет виготовлений з обробленого граніту та за розмірами може бути саме постаментом від 7-метрового меморіалу, розпочато чорнову розчистку кута артефакту. І саме кутові частини мали декоративні елементи підквадратної форми. Враховуючи фотосвідчення було відомо, що постамент містить написи на всіх чотирьох сторонах, проте, ближче до нижнього краю. Тому, розчистивши одну з сторін на глибину коло 40 сантиметрів, було виявлено кириличні літери "ВЪ ПА…".

Далі, домовившись з керівництвом НЗ "Хортиця", співробітниками відділу археології та оператором крана-маніпулятора, було визначено дату вилучення артефакту. За безпосередньої допомоги Кривоносова С.Г. та Кобалія Р.Б. постамент було розчищено й підготовлено до вилучення.

Надалі знахідну було доправлено до місця зберігання колекції надгробків Хортицького кладовища, де її буде детально досліджено та відреставровано.

Щодо пошуків решти складових Меморіалу, то вони продовжуються. В разі гіпотетичної неможливості їх пошуків є ідея утворити фонд, завдяки котрому буде виготовлено гранітну копію.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.