УІНП зробив заяву про заходи у Гуті Пеняцькій

«Пам’ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів» – УІНП про пам’ятні заходи у Гуті Пеняцькій

Заява Українського інституту національної пам'яті оприлюднена 6 березня на сайті установи:

 


28 лютого 2021 року у Бродівському районі Львівської області, за участю високопосадовців Республіки Польща, відбулися традиційні меморіальні заходи на місці знищеного у роки Другої світової війни села Гута Пеняцька. Шану загиблим віддали також представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади України. З боку Української Держави не було жодних перешкод у проведенні масового меморіального заходу, оскільки уряд, зокрема Український інститут національної пам'яті, стоїть на позиції, що усі жертви мають незаперечне та невід'ємне право на вшанування пам'яті незалежно від національності та віросповідання.

На жаль, попри відкриту та послідовну позицію України, з року в рік ми спостерігаємо політизацію сумних роковин, що на наших очах перетворюються на польський партійний мітинг. Український інститут національної пам'яті переконаний, що на таких меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необгрунтованим звинуваченням та розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.

Вбивці мешканців Гути Пеняцької, згідно зафіксованих свідчень, говорили різними мовами. Вони мають імена, які повинні бути названі за результатами неупередженого історичного дослідження. Сьогодні ж ми бачимо, як відповідальність зі справжніх організаторів та виконавців злочину перекладається на абстрактних "українських вояків" та "українських націоналістів".

Ситуація довкола меморіалізації трагедії Гути Пеняцької чітко вказує на необхідність фахового дослідження цього злочину не лише на підставі усних свідчень, але й на основі архівних документів. Нещодавно, 1-2 березня, в Україні згадували роковини іншого нацистського злочину – знищення села Корюківка на Чернігівщині. Тривалий час організатори та виконавці цієї каральної акції проти мирного населення були невідомі, аж поки не були відкриті та досліджені архівні документи. Ми переконані, що імена відповідальних за вбивство цивільного населення у Гуті Пеняцькій ще будуть оприлюднені істориками.

Водночас неприпустимо проголошувати колективну відповідальність цілих націй чи груп, тим паче без надійного опертя на конкретні та достовірні історичні факти. Як і неприпустимо призначати відповідальними за серйозні злочини минулого будь-кого лише на догоду поточному політичному моментові. Подібна неповага до історії та права є також наругою над пам'яттю жертв, адже слугує збуренню та сум'яттю замість того, щоб спонукати до з'ясування всіх обставин справи і проголошення правди про обставини загибелі людей.

Ще раз наголошуємо: ми усіляко підтримуємо вшанування всіх жертв злочинів минулого, чесний діалог про складні сторінки історії, але послідовно протистоятимемо політизації та інструменталізації історичних фактів. Пам'ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.