УІНП зробив заяву про заходи у Гуті Пеняцькій

«Пам’ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів» – УІНП про пам’ятні заходи у Гуті Пеняцькій

Заява Українського інституту національної пам'яті оприлюднена 6 березня на сайті установи:

 


28 лютого 2021 року у Бродівському районі Львівської області, за участю високопосадовців Республіки Польща, відбулися традиційні меморіальні заходи на місці знищеного у роки Другої світової війни села Гута Пеняцька. Шану загиблим віддали також представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади України. З боку Української Держави не було жодних перешкод у проведенні масового меморіального заходу, оскільки уряд, зокрема Український інститут національної пам'яті, стоїть на позиції, що усі жертви мають незаперечне та невід'ємне право на вшанування пам'яті незалежно від національності та віросповідання.

На жаль, попри відкриту та послідовну позицію України, з року в рік ми спостерігаємо політизацію сумних роковин, що на наших очах перетворюються на польський партійний мітинг. Український інститут національної пам'яті переконаний, що на таких меморіальних заходах не повинно бути місця інструменталізації історії, необгрунтованим звинуваченням та розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.

Вбивці мешканців Гути Пеняцької, згідно зафіксованих свідчень, говорили різними мовами. Вони мають імена, які повинні бути названі за результатами неупередженого історичного дослідження. Сьогодні ж ми бачимо, як відповідальність зі справжніх організаторів та виконавців злочину перекладається на абстрактних "українських вояків" та "українських націоналістів".

Ситуація довкола меморіалізації трагедії Гути Пеняцької чітко вказує на необхідність фахового дослідження цього злочину не лише на підставі усних свідчень, але й на основі архівних документів. Нещодавно, 1-2 березня, в Україні згадували роковини іншого нацистського злочину – знищення села Корюківка на Чернігівщині. Тривалий час організатори та виконавці цієї каральної акції проти мирного населення були невідомі, аж поки не були відкриті та досліджені архівні документи. Ми переконані, що імена відповідальних за вбивство цивільного населення у Гуті Пеняцькій ще будуть оприлюднені істориками.

Водночас неприпустимо проголошувати колективну відповідальність цілих націй чи груп, тим паче без надійного опертя на конкретні та достовірні історичні факти. Як і неприпустимо призначати відповідальними за серйозні злочини минулого будь-кого лише на догоду поточному політичному моментові. Подібна неповага до історії та права є також наругою над пам'яттю жертв, адже слугує збуренню та сум'яттю замість того, щоб спонукати до з'ясування всіх обставин справи і проголошення правди про обставини загибелі людей.

Ще раз наголошуємо: ми усіляко підтримуємо вшанування всіх жертв злочинів минулого, чесний діалог про складні сторінки історії, але послідовно протистоятимемо політизації та інструменталізації історичних фактів. Пам'ять про жертв потребує правди і поваги, а не маніпуляцій і партійних мітингів.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.