39 відсотків поляків хочуть цензурувати істориків

Джерелом прагнень цензурувати є нарцистична національна ідентичність поляків

Такі дані оприлюднила компанія Ipsos на замовлення сайту OKO.press.

Питання, яке задавали соціологи звучало таким чином: "Чи треба позивати до суду істориків, які ставлять під загрозу репутацію Польщі, наприклад, написавши про участь поляків у Голокості?".

Приводом для опитування став процес проти дослідників Барбари Енгелькінг та Яна Грабовського. Вони у своїй книжці розповіли історію Едварда Маліновського, який в роки Другої світової війни пограбував єврейку, що переховувалась від знищення нацистами.

Польський суд виніс вирок про сплату істориками 100 тисяч злотих.

В ході соціологічного опитування виявилось, що 39% поляків підтримують позови проти істориків. Щоправда, 51 % висловились "ні" або "швидше ні".

 

Психолог, професор Міхал Білевич прокоментував цю статистику:

"Звідки виникає бажання цензурувати історію? По-перше, від когнітивного конформізму. Люди, закриті до нових знань, готові пристосуватися до більшості, з люттю реагують на будь-які спроби порушити консенсус щодо історії. Історія, на їх думку, повинна бути такою, якою вони її вивчили у школі, і крапка.

Другим джерелом тенденції є нарцистична національна ідентичність. Отже, найбільші цензори - це не люди, які по-справжньому пишаються історією власної нації, а ті, хто глибоко перконаний, що їх предки поводились аморально у минулому"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.