Голова Держархівслужби Хромов: «Давайте разом поповнювати національний архівний фонд»

Анатолій Хромов закликає дарувати архівам історичні документи

Голова Державної архівної служби Анатолій Хромов особисто придбав на антикварних аукціонах та передав Державному архіву Одеської області шість артефактів.

Це документи 1902-1920 років про навчання Лідії Балаш в Одеському міському дівочому училищі. Ці свідоцтва, атестати, виписки з метрик та інші історичні документи за результами перевірки ніколи не належали до архівного фонду, але за рішенням Експертно-перевірної комісії архіву беззаперечно мають бути прийняти на державне зберігання та стати частиною культурного надбання українського народу!

"Друзі, давайте разом поповнювати національний архівний фонд! Врешті, набагато приємніше дарувати артефакти для суспільної користі та загального доступу, ніж тремтіти над ними в приватних зібраннях!" - написав Анатолій Хромов на своїй сторінці у Фейсбуці.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.