Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

У вільному доступі опублікували документи про останню депортаційну операцію «обміну населенням» між Польщею та СРСР, яку здійснили у 1951 році.

15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР — вугільних родовищ.

Понад 7167 українських сімей з 44 населених пунктів Бойківщини примусово переселили в степи південної України. Депортація увійшла в історію під назвою "Акція–51".

Колекцію з 14 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • копія радянського примірника карти обміну;

  • договір про обмін територіями між СРСР та ПНР;

  • описи кордонів ділянок, що відходили до двох держав;

  • повідомлення з результатами цензури пошти переселених;

  • повідомлення про "порушення совєцької законності" під час переселення мешканців;

  • звітні документи про хід виселення, передачу території та проведену роботу на прийнятій від ПНР території, тощо.

В одному з листів переселений в Одеську область так описує своє становище: "Тут так спекотно, що неможливо витримати, все згоріло від сонця. Будинки ліпимо з болота, тому що лісу тут немає. Годують нас горохом, хлібом, дають пів літра молока на день...Такий був дощ, що трохи все не згинуло. Напевно, тут загинемо усі...".

У листах всі переселенці звертаються до родичів із проханням посприяти переїзду з СРСР до Польщі.

"Результати перлюстрації кореспонденції свідчать про використання тортур та психологічного тиску, що чинили на родини, які відмовлялися переїжджати, — коментує координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, за відмову підписувати документи на переселення били і чоловіків, і жінок, погрожували виселити у Сибір, зачиняли у приміщеннях клубів та викручували руки".

 
Завірена копія договору між СРСР та ПНР про обмін територіями

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.