IN MEMORIAM: у Словаччині помер професор Юрій Бача

Юрій Бача був одним із відомих облич української громади в Словаччині

25 січня 2021 року, на 89 році життя відійшов у вічність один з найактивніших особистостей Пряшівщини професор Юрій Бача, науковець, літературознавець, публіцист, громадський і культурно-суспільний діяч. Юрій Бача був засновником і активним членом Ради Українського клубу в Пряшеві в "Руському домі", співпрацював з молодіжним ансамблем "Весна" (1965-1971), з українським хором "Ластівка" в Кошицях (завідуючим клубом і диригентом обох колективів був Левко Довгович).

Юрій Бача був засновником і головою Ради української молоді в роках 1969-1970. Діяльність згадуваних колективів та українського клубу під час так зв. "нормалізації" були заборонені. Був головою підготовчого комітету Координаційної ради українців Пряшівщини, члена Європейського конгресу українців, з яким в роках 1966-2009 співпрацював. Співпрацював і з молодіжною організацією ПЛАСТ в роках 1991-2008, з Українським народним хором "Карпати" в Кошицях.  

 

Юрій Бача є автором монографій "Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст." (Пряшів, 1961), "З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини" (Пряшів, 1998), збірки оповідань "Аматері твоїй завиджу" (Пряшів, 1991), роману "Олекса", (Київ, 1993), публіцистична студія "Добрий день, Україно" (Пряшів, 2002), "Вибрані твори", "Мистецька лінія" (Ужгород 2006, 2008) та дальших.

В 1960-х роках його публікації визначалися гострою правдивою критикою й аргументацією, що не було по смаку ані державному, ані партійному керівництву. Статтю "Здраствуй Україно" відсудили не тільки партійні органи Чехословаччини, навіть і перший секретар комуністичної партії України назвав її у Чорній над Тисою "антирадянським пасквілем" кілька днів перед вступом військ Варшавського пакту в Чехословаччину у 1968 році. 

Під час "нормалізації" політичного життя у 1971 році, Юрія Бачу звільнили з роботи, а в 1973 році засудили його на 4 роки ув'язнення за перенесення через кордон з України рукопису І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація" та дальших "самвидавів".

В особі Юрія Бачі світове українство втратило дальшого науковця і віддану українській справі людини.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.