Бібліотека Станіслава Вінценза повернулася в Україну

У Львівському історичному музеї відкрилася виставка книг з приватної бібліотеки письменника, філософа, перекладача, Станіслава Вінценза, якого називають «Гомером Гуцульщини».

Експозицію "Вінценз. Бібліотека" складають майже 1000 раритетних видань, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Вінценз повернеться не просто у Львів — він повернеться у центр міста, тому що на його бібліотеку зможуть подивитися люди прямо на площі Ринок, зайшовши в Італійський дворик у будинку Корнякта, піднявшись на другий поверх у прекрасний величний зал, з вікон якого видно серце міста Лева", - зазначив ініціатор виставки народний депутат Микола Княжицький.

Саме його коштом бібліотеку Станіслава Вінценза, в якій є унікальні видання Гомера, Данте, Шекспіра, Платона, вдалося придбати в Німеччині. Серед книг є багато примірників з автографами та посвятами сучасників та приятелів письменника — Єжи Ґедройця, Чеслава Мілоша, Юзефа Чапського, Ґустава Герлінґ-Ґрудзінського, багатьох французьких, німецьких, американських інтелектуалів.

"Визначні письменники підписували книги, даруючи їх Станіславу Вінцензу або його дружині Ірені. Це цілий світ, в якому жили ці люди. І ми вирішили, що допоки ми не маємо дослідницького центру, це має бути доступно, і після виставки передаємо бібліотеку Українському католицькому університету", - сказав Княжицький.

У нещодавно відреставрованій залі Львівського історичного музею поки розмістили лише частину бібліотеки, де вона буде представлена від 8 до 21 лютого. Організацією експозиції опікувалися художники Влодко Костирко та Павло Гудімов. На другому поверсі також презентували виставку світлин про життя Вінценза, звичаї і культуру гуцулів.


Станіслав Вінценз – прозаїк, публіцист, філософ, дослідник культури Гуцульщини. Він народився у 1888 році на Івано-Франківщині. Справою життя Вінценза став тритомник "На високій полонині", науковці порівнють видання з "Іліадою" та "Одісеєю" Гомера. Саме завдяки цій роботі у європейських країнах знають про Гуцульщину.

Вінценз першим в Україні встановив у 1936 році пам'ятник Іванові Франку. У 1939 році НКВД заарештував Вінценза, але невдовзі його звільнили з тюрми. У 1940 році письменник із родиною емігрував. Помер 28 січня 1971 року у Швейцарії. У 1991 році Вінценз та його дружина перепоховані у Кракові.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.