"Наш біло-червоно-білий прапор" - заява білоруських істориків

Білоруські історики виступають на захист біло-червоно-білого прапора Білорусі, який може потрапити під заборону режиму Лукашенка

 

Заява

У зв'язку з початком пропагандистської кампанії режимом Лукашенко щодо заборони біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь, ми, білоруські історики, заявляємо:

Біло-червоно-білий прапор є національним та державним білоруським символом. Він був затверджений у 1917 році усіма білоруськими національними організаціями і став державним у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, коли нові держави, що постали на руїнах імперій, затверджували свої державні символи.

Наша національна держава, Білоруська Народна Республіка, прийняла державний герб - стародавню Погоню та державний прапор - біло-червоно-білий, відповідно до білоруських народних та історичних традицій.

За минуле століття біло-червоно-білий прапор став духовним надбанням і моральною цінністю для мільйонів білорусів, незалежно від їх політичних поглядів. У 1930 році відомий комуністичний поет Максим Танк писав:

Глядзіце ў будучыню смела!
Настаў доўгачаканы час,
Пад сцягам бел-чырвона-белым
Чакае перамога нас.


Використання національних символів колаборантами під час Другої світової війни було поширеним явищем у Європі і не могло призвести до дискредитації цих символів. Ми бачимо як держави з подібним історичним досвідом, такі як Росія, Україна, Франція, Литва, Латвія, Хорватія, Норвегія, Данія та інші, вшановують свої національні прапори.

У вересні 1991 року Верховна Рада БРСР затвердила біло-червоно-білий прапор державним прапором Республіки Білорусь. У 1994 році саме за нього присягнув новообраний президент Лукашенко.

Сьогоднішня офіційна пропагандистська кампанія з дискредитації та заборони національного та державного символу Білорусі біло-червоно-білого прапора не має історичного обґрунтування, що призводить до розколу в суспільстві і розпалювання ворожнечі між громадянами Білорусі
Організатори та учасники цієї кампанії повинні нести відповідальність не тільки перед судом історії, а й юридично.


Заяву підписали уже більше 700 істориків.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.