АНОНС: виставка «Скіфський звіриний стиль: труднощі «перекладу»

11 грудня 2020 року о 16.00 в Національному музеї історії України відбудеться відкриття виставки «Скіфський звіриний стиль: труднощі «перекладу»

 

Зображення тварин у давнину були притаманні багатьом народам, однак мистецтво звіриного стилю асоціюється саме зі скіфами – грізними кочовиками, що тримали у страху населення Північного Причорномор'я протягом чотирьох століть (VІІ–ІІІ ст. до. н. е.).

Скіфський звіриний стиль – це зображення в оригінальній художній манері певних тварин чи фантастичних істот або окремих частин їхнього тіла (голови, вух, лап, ніг, копит тощо). Були розповсюджені також сцени шматування та боротьби тварин.

Еволюція стилю прямувала від достатньо чітких, але реальних образів до їхньої орнаментальної схематизації, основні ж мотиви мало змінювалися з часом. Поза сумнівом звʼязок цього мистецтва з воїнською ідеологією та побутом.

Образи звіриного стилю, ймовірно, мали міфологічну основу. Археолог Дмитро Раєвський недарма називав їх своєрідним "зооморфним кодом", універсальною знаковою системою. Їх "розшифровка", або ж "переклад", має величезне значення для реконструкції скіфських вірувань та ритуалів.

Однак те, що було очевидним для скіфів, переважно залишається загадкою для сучасних учених.

Виставку "Скіфський звіриний стиль: труднощі "перекладу" можна вважати ще однією, візуальною, спробою прочитання цього загадкового "зооморфного коду".

На ній представлено близько 150 цікавих експонатів із колекції Національного музею історії України та його філії – Музею історичних коштовностей України, а також документи з наукового архіву Інституту археології НАНУ.

Виставку приурочено до 100-річчя від дня народження Варвари Іллінської, видатної дослідниці скіфських старожитностей, зокрема матеріалів із Національного музею історії України. Багато уваги вона приділяла й вивченню скіфського звіриного стилю.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.