В Україну передали автентичну копію Брест-Литовського мирного договору

Факсимільна автентична копія, знята з оригіналу Брест-Литовського мирного договору, який був віднайдений в Османському архіві в Стамбулі та оформлений відповідно до оригіналу, була передана в Україну.

Як повідомляє власкор Укрінформу, документ до України прибуде з Туреччини, його привезе Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

 

"Ми по всьому світу будемо шукати історичні документи і артефакти, які показуватимуть тяглість нашої держаної традиції і тяглість нашої дипломатії, тому що це дуже важливо для побудови держави і для побудови нашої ідентичності", - сказав агентству Дмитро Кулеба.

Документ вдалося віднайти завдяки зусиллям Посольства України в Туреччині та Генконсульства України в Стамбулі.

"Це чудове відкриття в Османському архіві дозволило відновити сторінку історії, що тісно пов'язана з українським державотворенням. Приємно, що ця частинка історії, духу й атмосфери буде нині в Україні", - сказав Надзвичайний та Повноважний Посол України в Турецькій Республіці Андрій Сибіга, передаючи документ.

Міністр звернув увагу на те, як добре зберігся документ і наскільки якісною є копія, унікальними всі його елементи.

Копія Брест-Литовського мирного договору зберігатиметься в музеї Міністерства закордонних справ України.


Нагадуємо, що українські дипломати віднайшли в Османському архіві унікальні документи – оригінали текстів Брест-Литовського мирного договору та в середині жовтня повідомили про це громадськість. Оригінал цього документу в Україні не зберігся.


Брест-Литовський мирний договір від 27 січня (9 лютого) 1918 р. – мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана у Бресті (Брест-Литовську). Це був перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр. Укладення цієї угоди означало фактичне визнання УНР як незалежної держави – сторони-підписанта.

На це була змушена погодитись і більшовицька делегація, яка вела власні мирні переговори в Брест-Литовську. Однак, формально визнавши незалежність УНР та офіційно підписавшись під ним 3 березня 1918 року, вже за рік більшовики перейшли в наступ, і період "першої української незалежності" закінчився.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.