У Чехії почесну відзнаку «Пам’ять народу» отримав український хормейстер Левко Довгович. ВІДЕО

Вчора в прямому ефірі Чеського телебачення відбулося його нагородження престижною чеською премією «Пам’ять народу».

Про це повідомляє Посольство України у Празі.

 

"На жаль, у зв'язку з епідеміологічними обмеженнями цього року урочиста церемонія в Празі відбувалася без участі лауреатів.

Нагороду пану Довговичові передали напередодні словацькі школярі, а сьогодні на його честь зі сцени Національного театру прозвучала українська пісня "Пливе кача по Тисині", що стала реквіємом за загиблими учасниками Революції Гідності в Києві, у виконанні чеського колективу SKETY" - йдеться у повідомленні.

Левко Довгович народився у 1935 році в Ужгороді. Після встановлення на Закарпатті радянського режиму він приєднався до антирадянського руху в регіоні. У 14 років його засудили до 10 років виправно-трудових таборів за "антирадянську агітацію".

У таборах Левко здобув музичну освіту під керівництвом відомих в'язнів-музикантів ‒ Леоніда Іщенка, головного диригента Одеського оперного театру та Степана Чорненького зі Львова, оперного співака європейського масштабу.

Левко Довгович зробив спробу втекти з табору у Воркуті, прокопавши тунель під огорожею, проте план було викрито і Левко отримав ще десять додаткових років ув'язнення.

У часи відлиги Л.Довговича звільняють, він повертається до Ужгорода та напівлегально перетинає кордон із Чехословаччиною, де жив його батько. Від 1963 року він живе в Пряшеві у Словаччині.

У 1965 р. Довгович заснував молодіжний ансамбль "Весна", який став найвизначнішим самодіяльним колективом Пряшівщини. Від 1967 р. при його хорі діяла танцювальна група, оркестр та драматичний гурток, який у 1969 р. поставив п'єсу "Наталка-Полтавка".

Ансамбль "Весна" до 1971 р. дав понад 150 успішних концертів у Словаччині, Чехії, Польщі та Україні. Восени 1971 р. в рамках т.зв. "нормалізації" його було звільнено з роботи і на п'ятнадцять років заборонено працювати з будь-яким українським колективом.

У декреті про звільнення було зазначено, що він "ідеологічно негативно впливав на молодь і виховував її в національному дусі". Левко Довгович змушений був працювати робітником на будівництві. Лише в 1985 році йому дозволили заснувати в Кошицях український мішаний хор "Карпати", який під його керівництвом діє 35 років і є найвідомішим українським хоровим колективом у Словаччині.

Левко Довгович був вісім років (1997-2005) Президентом Європейського Конгресу Українців (ЄКУ), а у 2001-2006 рр. – членом президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). У 2013 році він опублікував свої спогади про табірне життя під назвою "Хроніка життя політичного в'язня № 2А 424". У 2007 році його було нагороджено українським орденом "За заслуги".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.